Італійські скульптори в Одесі

Скульптор Луїджі народився в Італії, в старовинному місті Лукка, приблизно в 1830 році. Там же він одружився, і близько 1865 року у нього народився син Марко. Сім’я переїхала до Одеси. Точної дати цього переїзду не відомо, але майстерня Л. Молінарі почала працювати в Одесі, ймовірно, з 1868 року.

В Одесі Марко Молінарі навчався в школі малюнку у скульптора Луїджі Іоріні до 1883 року. Там він товаришував з майбутнім художником Леонідом Пастернаком, який пізніше згадував: «Молінарі, який вже говорив російською, але був малограмотним, був справжнім каменотесом – глина, стилет та мармур були його рідною стихією». Л. Пастернак згадує про свій портрет, гіпсовий бюст, виготовлений Молінарі. І батько, і син були скульпторами-мармурниками і володіли спільним сімейним підприємством.

У 1897 році перепис населення зафіксував сім’ю Луїджі Молінарі (дружина – Марія Фердинандівна та син Марк Людвігович) у власному будинку-дачі в Удільному провулку №3. Оскільки там мешкав ще й підмайстер Андрій Янов, можна припустити, що майстерня Молінарі знаходилася там же.

Молінарі був відомим та популярним скульптором-підприємцем. Як художник він брав участь у виставках Товариства південноросійських художників у 1890 та 1892 роках. У 1890-х роках він працював над оформленням «Нової Біржі» та готеля «Брістоль», співпрацюючи з Олександром Бернардацці. Вражають величезні, виготовлені з каррарського мармуру в стилі венеціанської готики, вікна «Нової Біржі», підписані майстернею М. Молінарі.

Молінарі вдало поєднував мистецтво із прибутковим підприємництвом. Наприклад, у серпні 1894 року газети повідомляли про продаж бюстів Катерини II роботи Молінарі. Бюсти можна було придбати в магазині Гейнцельмана на Дерибасівській та у майстерні Молінарі на Малофонтанській. З листопада 1894 року в продажу з’явився бюст Миколая II, а з грудня – бюст імператриці Олександри Федорівни. У 1909 році Молінарі виготовив бюст Петра І для пам’ятника на Куликовому полі до річниці Полтавської битви.

Однак довідники не фіксують підприємства Молінарі до кінця ХIХ століття. У 1899-1910 роках майстерня мармурових та гончарних виробів М.Л. Молінарі знаходилася у власному будинку на Малофонтанській дорозі. У 1911-1916 роках адреса майстерні змінилася на Удільний провулок, 4. На 1902-1903 роки Луїджі Молінарі володів двома ділянками – на Малофонтанській дорозі та ще однією, більшою, ближче до моря.

Малофонтанська дорога була перейменована на Французький бульвар, головним конструктором якого був інженер Василь Зуєв. У своєму проєкті він вказав ділянку Молінарі під номером 11. Італійський підданець Марко Молінарі противився розширенню дороги, оскільки це зменшувало його ділянку. Для облаштування бульвару довелося знести кам’яний паркан і одноповерховий флігель Молінарі.

У 1914-1916 роках М. Молінарі був членом правління Італійського благодійного товариства та скарбничим гуртка любителів італійської мови і літератури «Данте Аліґ’єрі». Після революції, у 1920-30-і роки, Марко Молінарі керував скульптурною майстернею в Одеській художній профшколі. Приблизно в 1936 році його сліди зникають.