Історія млина на Тираспольській

Олов Франц і Дур'ян Людвіг

Одеські підприємці Франц Оттонович Олов (1861 – ?) і Людвіг Фрідріхович Дур'ян увійшли в історію торгівлі й промисловості міста як співвласники торгового дому «Ф. Олов і Л. Дур'ян».

У 1892 році вони придбали паровий борошномельний млин у торгового дому «Аріст Мас і К⁰» за 90 000 рублів і відразу ж взялися за його реконструкцію. Товариство «А. Ерлангер і К⁰» впровадило на млині обладнання вдосконаленої конструкції для зерноочистки, борошномелення та крупосічення. Була встановлена новітня апаратура для аналізу якості продукції. Цікаво, що фірма застосовувала розподіл клейковини однаково для всіх сортів та типів борошна.

За даними звітів Одеського комітету торгівлі та мануфактур, у 1896 році млин Ф. О. Олова та Л. Ф. Дур'яна виробив борошна на суму 640 тис. рублів, випускаючи 11 сортів борошна. Близько половини продукції збувалося в Росії. Незважаючи на вимогливість іноземних ринків та конкуренцію американського борошна, торговий дім «Ф. Олов і Л. Дур'ян» зумів знайти збут за кордоном завдяки енергії, якості борошна та правильній організації справи. Млин мав представництва в Константинополі, Смірні, Бейруті, Пірсі, Олександрії, Каїрі, Порт-Саїді, Ризі, Петербурзі, Скандинавії (Гетеборг), Лондоні та інших містах.

Управителем на млині був Ф. О. Олов, який тут же й жив. Завідувачем технічною частиною був Ю. О. Олов – технік, який навчався у Вормсі на Рейні. Ймовірно, він був братом Франца Оттоновича. У Миколаєві паровим млином на вул. Рибній, 127 володів Олоф Карл Оттонович, теж, швидше за все, брат цих двох мірошників. На млині Олова й Дур'яна працювало 45 робітників і службовців. Перемелювалися пшениця й жито з Бессарабії та Херсонської губернії. Річний оборот 1900 року становив 800 000 рублів, а продуктивність в 1912 році – 1 150 000 пудів.

На початку ХХ століття успішна діяльність підприємства почала втрачати оберти через кризу, спричинену російсько-японською війною та революційними подіями 1904-1905 років. Багато підприємств міста, зокрема й млини, опинилися у скрутному становищі. Восени 1905 року торговий дім «Ф. Олов і Л. Дур'ян» припинив платежі та втратив кредити. Було засновано адміністрацію загальних зборів, до якої входили представники купецтва та Одеської контори Державного банку. Адміністрація ухвалила рішення не продавати млина, але банки відмовили у кредиті. Спроби власників знайти кошти для продовження робіт не увінчалися успіхом. В цей період млин займався майже виключно інтендантським помелом. У грудні 1912 року комерційний суд виніс ухвалу про неспроможність торгового дому «Ф. Олов і Л. Дур'ян», але в каталогах фабрично-заводських підприємств Російської імперії (Київ, 1913 і Петроград, 1914) ще згадувалося про млин цієї фірми.

В одеських адресно-довідкових виданнях, починаючи з 1913 року, цей млин не фігурує. На початку 1920-х років його немає ні серед тих, що працюють на державу чи на кооперації, ні серед зданих в оренду. Отже, з 1913 року млин припинив свою роботу. Це підтверджується тим, що Матильда Людвігівна Кемпе, яка позичала гроші на розширення підприємства Л. Ф. Дур'яну та Ф. О. Олову, у 1913-1914 роках провела реконструкцію млина, перетворивши його на житловий будинок. Проєкт і будівництво виконали архітектори І. А. Розенфельд і Ж. Л. Гофман. Було перебудовано триповерховий будинок, зроблено надбудову двоповерхового будинку третім поверхом та збудовано триповерховий флігель у дворі.

Оскільки на протилежному розі вулиць Старопортофранківської та Тираспольської з 1908 року височів чотириповерховий будинок комерсантів Пташникових, Матильда Кемпе прагнула звести не менш ефектну будівлю. Її будинок виглядає дуже виразно й солідно. Перехожим відразу впадають у вічі два медальйони з жіночими профілями на кутах під дахом будинку. Багато хто вважає, що це зображення господині, але, ймовірно, це зображення предків.

Нині № 99 по Старопортофранківській вулиці поєднує кутовий будинок Матильди Кемпе та праву частину – елеватор колишнього млина з його характерними ризалітами.

На знімку 1900-х років за церквою Вознесіння Господнього, зведеною на початку 1890-х років і зруйнованою в 1930-х, видніється будівля млина. У 2013 році на місці зруйнованої споруджено тимчасову церкву, а за нею видно будівлю тієї частини млина, що збереглася до наших днів.

Недовговічним виявилося життя торгового дому «Ф. Олов і Л. Дур'ян». Однак, ця фірма зробила вагомий внесок у виробництво та експорт продуктів переробки зерна. Борошномельний млин на Тираспольській був одним з найбільших в Одесі та виробляв серед інших продуктів борошно найвищого ґатунку.

Про Франца Оттоновича Олова в одеських виданнях відомостей, крім наведених тут, немає. А ось про родину Людвіга Кіпріановича Дур'яна (1812 – 1870), родичем якого був Людвіг Фрідріхович, є багато цікавого. Але це вже інша історія.