.png)
Йоганн Аврамович Ансельм (1820-1872)
Кухоль доброго холодного пива – це така річ, без якої сьогодні вже важко уявити спекотне одеське літо. Але ж були часи, коли тут у нас пили майже саме тільки вино! То звідки ж розквітла в Одесі культура пива, коли, з чого все почалося?
Виявляється, високоякісне одеське пиво народилося завдяки збігу двох чинників. По-перше, у 1863 році відкупну систему виробництва алкоголю в Російській імперії замінили на акцизну. Це взагалі добре вплинуло на розвиток пивоваріння. Підприємці нарешті зацікавилися вкладати гроші в цю сферу, з’явилася здорова конкуренція, зросла якість продукції, а це, на свою чергу, знизило імпорт недешевого лагера та елю… Однак то все не головне!
Згадаємо краще про другий (але не за важливістю) фактор: трохи раніше до Одеси прибуває зі Швейцарії майбутній відомий пивовар – пан Йоганн Аврамович Ансельм. До Одеси цей німець приїхав зі Швейцарії. Відомо, що у 1850-ті роки Ансельм – старшина шевської ремісничої управи і член ради лютеранської церкви. У наступному десятилітті він уже голосний міської думи, тобто депутат, і купець 3-ї гільдії.
А 1862 року Йоганн Ансельм купує колишній пивний завод Кошелєва на Молдаванці. Підприємство невелике, на декілька одноповерхових корпусів, тобто сама тільки назва, а не завод. До того ж воно давно вже не працює. За короткий час Ансельм повністю модернізує виробництво, а також розширює його територію, купуючи суміжні з заводом ділянки. Площа його підприємства врешті решт становить близько 6 гектарів, займаючи практично весь трикутний квартал у межах Балківської – Бугаївської – Середньої. За досить невеликий час виробництво пивоварні Ансельма дійшло до 60 тисяч відер пива на рік, тобто збільшилося в чотири рази від стартового. Цей завод стає першим подібним підприємством у регіоні, влаштованим за європейськими зразками.
Того часу пиво в Одесі пили переважно німці. Але те пиво, яке почав виробляти Ансельм, припало до душі багатонаціональній громаді. Хоча на початку з незвички деякі скаржилися, що воно має гіркуватий і гострий смак. В «Одеському віснику» за 1964 рік знаходимо критику цього пива та невтішний для Ансельма висновок: «Може бути, це пиво до смаку німцю взагалі, але руській людині воно не подобається»!
Що ж… Певно, серед одеситів виявилося не так вже багато «руських людей», бо навіть «Одеський вісник» вимушений був визнати: вживання пива виробництва Ансельма серед одеситів невпинно посилювалося. Свою продукцію німець згодом починає реалізовувати у власному будинку на вулиці Поліцейській (Буніна).
Новини про цей заклад Ансельма теж потрапили на шпальти місцевих газет. Зазначалося, що в закладі, окрім пива, є ще доволі незвична музика. У залі виступав оркестр, що складався з одного чоловіка та шести жінок, які грали на арфах, скрипці та флейтах. Неабияка новина – як на наш сьогоднішній розсуд. Але жінок, які грають на арфі, до того часу поважна одеська публіка ще не бачила.
Продукція заводу постачалася також до багатьох одеських «біргалле», як тоді називали пивні. Скуштувати цей напій можна було в таких відомих закладах того часу, як «Суецький канал» чи пивна Брунса в будинку Вагнера. В будинку Ансельма пізніше розміститься ресторація «Гамбринус». При ній було відкрито пивний сад, проводилися сімейні вечори, взимку подавали млинці та глінтвейн. Побутописець старої Одеси Олександр де Рібас, змальовуючи сад Мартина біля Чумки, теж не забув пригадати: «У саду дешевий ресторан із продажем свіжого та смачного пива від заводу Ансельма».
Пивоваріння виявилося вкрай вигідним бізнесом. Тож не дивно, що з’явилися в Ансельма і конкуренти. Якщо 1865 року в місті було лише три пивоварні заводи, то вже наступного року їхня кількість збільшилася вдвічі. Також до Одеси «заходить» пиво Голтянського заводу, заснованого бароном Унгерн-Штернбергом, яке ще значніше посилило конкуренцію серед місцевих пивоварів.
Якість продукції Ансельм тримав на висоті, збільшити можна було тільки продуктивність. А для цього потрібно було будувати новий завод. І він з’являється – у 1872 році, хоча самого потомственого почесного громадянина Одеси Йогана Ансельма на той час вже не стало. Весь бізнес переходить під управління його вдови та синів.
Сини Ансельма, навчені батьківським досвідом, перш за все встановлюють на заводі спеціальне обладнання Хемницького машинобудівного товариства, куплене в Німеччині. І знову збільшують виробництво майже вчетверо – вже до 600 тисяч відер на рік.
У 1876-му брати Вільгельм, Адам та Іван Ансельм заснували акціонерне товариство пивоварного заводу «Ансельм в Одесі». Основний його капітал склав 7,5 млн рублів і був розділений на 7500 акцій. Тепер завод також виробляв «супутні» товари: оцет, дріжджі та борошно. Правління складалося з трьох директорів, яких обирали акціонери.
Шість років потому брати все ж таки продали сімейний завод іншому відомому підприємцю – купцю Енні. Та не всі з них остаточно розпрощалися з батьковим підприємством, бо Вільгельм Ансельм став директором цього заводу. У 1906 році саме Вільгельм Ансельм головував у Товаристві для захисту інтересів та розвитку Одеської промисловості. Ця організація об’єднала 56 найвідоміших та найбагатших підприємців міста. І вже 1912 року управляючий заводу Енні – знову від колишніх власників – інженер-технік Іван Адамович Ансельм.
Родина Ансельмів залишила помітний слід в історії всього регіону. Серед нащадків пивовара Йоганна Ансельма – директори одеських банків, підприємці, виноградарі та винороби, тож куштувала Одеса не тільки добре пиво Ансельмів. До цього часу в Шабо зберігся старовинний особняк Ансельмів. Представники цієї родини залишили Бессарабію лише в 1940 році, надалі вони проживали в Мюнхені.
Одеські архітектори-історики досі докоряють Ансельмові тим, що саме він «зламав історичну вісь» міста, коли збудував особняк, яким відділив Александрівській проспект від ринку на Грецькій площі. Але тут підприємця Ансельма можна зрозуміти: надто вже гарна ділянка. До того ж, панове, той старовинний Ансельмів будинок вже був знищений під час Другої світової, місце звільнилося… Але його знову забудували – і з’явився ресторан «Київ». Ну надто вже гарна ділянка!
