Шлях від годинників Баржанського до скрипки Страдиварі

Йосип та Адольф Баржанські

1895 року справа покійного годинникаря та домовласника Соломона Баржанського перейшла до його дітей, Йосипа та Адольфа. Бізнес вони розділили по-братському: Йосип Соломонович, купець другої гільдії, зайнявся годинниками та ювелірною продукцією; Адольф Соломонович, купець першої гільдії, відкриває «Торговий дім Адольф Баржанський».

Судячи з одеської реклами того часу, справи Йосипа пішли добре. Серед рекламних оголошень знаходимо про нього наступне:

«Склад годинників – женевських, англійських, паризьких та різних діамантових, золотих, срібних та мельхіорових речей І. Баржанського, останніх фасонів з кращих Петербурзьких, Московських та закордонних фабрик». «Маю честь довести, що я прийняв на комісію у величезній кількості, що дає мені можливість продавати їх за найдешевшими цінами гуртом та по дрібниці, за готівку та в кредит». Щось таки є приємне в цих старовинних виразах… Погодьтеся, тодішнє «Маю честь довести» звучить набагато краще, ніж нинішнє «Гей! Ти ще не купив?! То біжи до нас!»

Йосип Баржанський взагалі не скупився на різноманітну рекламу свого магазину на Дерибасівській, розміщував її у всіх доступних тоді варіантах: у газетах, журналах, різних путівниках, адрес-календарях, довідниках. Він навіть замовив партію рекламних порцелянових попільничок у вигляді годинника. Жодних сумнівів, що якби на той час вже були вигадані ростові ляльки – ходили би Дерибасівською величезні годинники від Баржанського, зазиваючи клієнтів. 

Його син Леон, онук старого Соломона, опановував нові горизонти. Він утримував контору, що спеціалізувалась на торгівлі шкіряними виробами, переважно приводними ременями англійського виробництва. Контора розташовувалась на розі Дерибасівської та Рішельєвської. Якийсь час йому належала також фабрика шкіряних приводних ременів на Дворянській і навіть якась загадкова «Фабрика вовняної вати, Миколаївська дор. 222». Інший син Йосипа Баржанського, Яків, став успішним лікарем і приймав хворих у своєму кабінеті на Херсонській (Пастера), 44. 

А ось Адольф Соломонович... Він хоч і вважався співвласником сімейного бізнесу, потомственим почесним громадянином і купцем першої гільдії, але від бізнесу відійшов. Схоже, йому було достатньо сімейного капіталу та доходу від нерухомості. Всі справи він довірив своїй дружині Марії та, треба сказати, не помилився. 

У 1890-му році Адольф Соломонович і Марія Йосипівна Баржанські стали власниками дачі в найпрестижнішому місці, на Малофонтанській дорозі, як тоді іменувався Французький бульвар. Баржанські радо відгукнулися на проєкт створення замість тодішньої вузької, кривої та непоказної Малофонтанської дороги – широкої прямолінійної вулиці, яку назвали Французьким бульваром. Бульвар передбачалося облаштувати за останнім словом техніки – з електрикою, ліхтарями, телефоном, електричним трамваєм, водопроводом. Отже, і нерухомість там швидко зросте в ціні. Кмітливі Баржанські одними з перших внесли необхідну суму для початку робіт і навіть відмовилися від належної компенсації: 536 рублів за необхідність перенесення паркану після зміни кордонів дороги.

Навпроти дачі Баржанських знаходилася установа, вихованцям якої пощастило в житті набагато менше: «Школа сліпих». Організована у 1887 році, школа привертала увагу багатьох заможних благодійників Одеси. Адольф і Марія Баржанські регулярно відвідували школу, і то були не просто показні світські візити. Часто вони приходили сюди разом зі своєю сім'єю. Можливо, щоб іще змалку навчити власних дітей емпатії та показати світ без рожевих відтінків, світ без світла? Чи не ці батьківські уроки далися взнаки, коли діти подружжя Баржанських виросли та стали відомими на всю Європу? 

Але це все буде після, роки потому. А поки що Баржанські опікуються сліпими дітьми, цікавлячись їхніми успіхами та щонайменшими потребами. Є згадки про численні подарунки дітям – сукні, панчохи, білизна… Адольф особисто упорядкував шкільний сад та подарував нові, вирощені в себе на дачі дерева. Подружжя надало вихованцям школи морські купальні біля своєї дачі. 

Коли постало питання будівництва майстерні, де сліпі вихованці могли б і вчитися, і виготовляти деяку продукцію, знову відгукнувся Баржанський. Як писали у звіті «Школи сліпих» за 1897 рік:

«Потомствений почесний громадянин А.С. Баржанський пожертвував 16 000 руб. на будівництво двоповерхового флігеля в училищі сліпих. Будинок цей уже збудований»

Єдиним проханням Баржанського було розмістити на будинку напис — «Будинок споруджений коштом А.С. Баржанського, на згадку С.І. Баржанського». 

Проте невдовзі Баржанські попрощалися зі своєю приморською дачею. Бо Марія Баржанська провела воістину блискучу операцію з нерухомістю! У 1890 році вона за 36 545 рублів придбала величезний хутір Родоканакі на Малофонтанській дорозі, на морській стороні, площею трохи більш як 3 десятини землі. Потім вона «нарізала» цю землю на 12 частин і почала поступовий розпродаж. Останньою, 1900 року, продали ділянку, на якій власне і проживало подружжя. Продали за 105 тисяч рублів. Тобто лише одна дванадцята частина від ділянки за 36 тисяч принесла втричі більше грошей. Це приблизно 3500% прибутку. А ви кажете – годинники Баржанського. Звичайно, час – це гроші, але нерухомість біля моря – от де гроші чималенькі! У Баржанських, до речі, був ще один хутір, уп’ятеро більший за малофонтанський, – на Хаджибеївському лимані, площею понад 14 десятин...

Поки Марія провертала першокласні угоди, Адольф цікавився зовсім іншим. Річ у тому, що цей Баржанський був... композитором! І вельми непоганим, як виявляється. Він брав музичні уроки в Лейпцигу, Відні та Парижі. І врешті решт написав низку власних музичних творів. Свого часу їх оцінили доволі високо, а нещодавно, у 2020 році, твори Баржанського були заново виконані, записані та опубліковані випускницею Берлінського інституту мистецтв, піаністкою Джулією Северус. У творчому доробку Адольфа Баржанського, окрім творів для фортепіано, є сонати для віолончелі й фортепіано, фортепіанного тріо, фортепіанних та струнних квартетів. Чи не для своїх дітей він створював ці «тріо та квартети»?

Бо шляхом музики пішли також і діти цієї гілки Баржанських. Михайло Баржанський став піаністом, його сестра Мальвіна в Європі була відома як скрипалька Мелітта Баржанськи, Сергій Баржанський – віолончеліст. Разом зі своїм двоюрідним братом Олександром Михайло та Мелітта створили «Тріо Баржанських», з яким до революції гастролювали Росією, а після – Європою. Але найбільшого успіху досяг Сергій, Серж Баржанський, знаменитий віолончеліст-віртуоз. Він грав на унікальному інструменті, створеному Антоніо Страдіварі наприкінці XVII століття. Виступи Сержа настільки визнані у всьому світі, що відтоді цей інструмент отримав власне ім'я – «Страдіварі Баржанського».

Від магазинчика годинників Баржанського на Дерибасівській – до всесвітньо відомої «Страдіварі Баржанського»… Блискучий фамільний шлях.