Швейцарські традиції в одеському пиві

Фрідріх Мельхіорович Енні (1823-1902)

Наприкінці XIX століття в Одесі починає працювати один із найвідоміших пивних заводів, який належав купцю Енні. Фрідріх Мельхіорович народився у Швейцарії, а згодом разом із братом перебрався до Києва, де у 1872 році став одним із засновників пивоварного заводу. Він був членом правління товариства та перебував у київському біржовому комітеті.

Пиво, що вироблялося на заводі, швидко завоювало популярність. Товариство мало 17 складів та близько 40 лавок на території сучасної України. Продукція отримала кілька нагород на київських виставках.

У 1882 році Фрідріх Енні звернув увагу на Одесу. Тут він викупив завод у спадкоємців свого співвітчизника Йоганна Ансельма. Наступного року спільно з одеським купцем Периклом Родоканакі було засновано фірму «Ф.Енні і Ко».

Часто в рекламних оголошеннях зазначався 1862 рік як рік заснування заводу, таким чином віддаючи данину пам'яті своєму попереднику.

Для реалізації продукції було орендовано пивний зал у Міському саду, де постійно виступали гастролери та грав духовий оркестр. Вхід у звичайні дні коштував 20 копійок, столик біля павільйону — 1 карбованець 50 копійок, а на вечори симфонічної музики — 40 копійок та 3 рублі відповідно. Для освітлення буфету Енні придбав іноземний "10-сильний локомобіль". Пиво реалізовувалося за заводською ціною, що було своєрідною рекламою закладу.

На території заводу з 1888 року функціонував «пивний садок», де мешканці Молдаванки та Бугаївки могли скуштувати свіжозварене пиво різних сортів: столове, кульмбахське, пільзенське, мюнхенське, монополь, царське-портер.

Першим великим успіхом фірми стала участь у виставці одеської сільськогосподарської, заводської та фабричної промисловості 1884 року, де завод Енні отримав золоту медаль за відмінну якість пива.

Через п'ять років завод виробляв 300 000 відер пива на 360 000 рублів, випереджаючи своїх одеських конкурентів Кемпе та братів Дур'ян.

Підприємство розвивалося відповідно до вимог часу. У 1894 році збудовано нову будівлю для солодовні. Ще через два роки на території заводу було побудовано 10 окремих будівель: завод, контора, кузня, льохи, приміщення для миття бочок, бондарня, склад та стайня. На виробництво провели електрику і встановили 210 ліхтарів.

У 1895 році пивна Енні працювала на «Виставці домоустрою», де заклад прикрасили гірляндами та освітлили електрикою. Була створена оригінальна арка з бочок, які також використовувалися як столи та стільці, а стелю розписали в гумористичному німецькому стилі. Виставку відвідав і схвалив міністр шляхів сполучення князь М.І. Хілков.

Завод поступово розширював свою діяльність, маючи оптові склади в Акермані, Батумі, Кишиневі, Євпаторії та інших містах, і реалізовував свою продукцію навіть на зарубіжних ринках, таких як Стамбул, Салоніки, Мессіна та Далекий Схід. Пиво закупорювалося у фірмові пляшки з білою керамічною пробкою та металевим кріпленням, на яких був логотип «Енні і Ко».

У 1890-х роках у фірми з'явився новий конкурент — племінник Фрідріха, Фрідріх-Генріх, який став співвласником торгового дому Санценбахера і директором Товариства одеського пивоварного заводу (Т.О.П.З.), що успішно конкурувало із заводом свого дядька.

Фрідріх Мельхіорович оселився в Монте-Карло і рідко відвідував Одесу. Справами керував його син. Після смерті батька в 1902 році, а Родоканакі — ще раніше, син Фрідріх-Ернест продовжив розвиток сімейного бізнесу.

Фірма володіла найбільшою кількістю пивних закладів в Одесі, включаючи відомий «Гамбрінус». Влітку пиво продавалося на одеських лиманах та на Великому Фонтані.

Особливо популярним був буфет на Миколаївському бульварі біля Гігантських сходів. Для реклами цього закладу випустили кольоровий плакат. В оголошеннях фірми розміщували кумедний рекламний вірш: «Пиво Енни, пиво Енни В золотистой бурной пене Мог придумать только гений! Пейте без конца, без лени, Без раздумий и сомнений Пиво Енни!».

На початок Першої світової війни завод виробляв 500 000 відер пива на рік. Тільки в Одесі було 32 пивні лавки, що належали підприємству Енні, стільки ж було і у Т.О.П.З. Власником заводу був Олександр Енні, онук Фрідріха Мельхіоровича.

Через війну Олександру Енні довелося виробляти штучні мінеральні води через заборону на виробництво та продаж алкоголю. Буфет переїхав з Миколаївського бульвару на Різдвяну вулицю. За рік пиво вже не вироблялося, лише мінеральна вода. У 1916 році фірма «Енні і Ко» вже не значилася в одеських довідниках.

Подальша доля Олександра Енні невідома. Ймовірно, як швейцарський підданий, він покинув країну. Після 1920 року пивний завод був націоналізований і законсервований. Згодом підприємство перепрофілювали на виробництво харчових і деревообробних продуктів. Пиво там більше не вироблялося.