top of page
  • Сергій Котелко

Ті, що перетворили крамничку на судноремонтний завод

Оновлено: 30 лип.

Белліно-Фендеріх


Колись існували в Одесі приватні компанії настільки величні, що їхні назви входили до міського фольклору нарівні з морем, Оперним театром чи Дерибасівською. Як от Белліно-Фендеріх, про яких співали: «На Приморській вулиці – Фендріха завод…». 


Колись існували в Одесі виробництва настільки зразкові, що до них ходили не інспектори, а учні місцевого ремісничого училища – подивитись на гідні умови та безпеку праці. Як от водили їх до виробництва Белліно-Фендеріх…


Колись існували в Одесі фірми настільки широкої діяльності, що в них народжувалися «доньки» з власними інтересами та іменами. На Софіївській вулиці в Одесі збереглися ворота одного з таких величних підприємств – Белліно-Фендеріх. І одна з найвідоміших фірм нашого міста, компанія, що будувала пароплави та передові сільгоспмашини, виросла з… – не смійтеся! – з маленької галантерейної крамнички на Олександрівському проспекті.


1810 року крамничку галантереї та посуду тут заснували німецькі переселенці Себастьян і Христина Фендеріх. Магазин Фендеріхів відрізнявся широким розмаїттям товарів, причому номенклатура постійно збільшувалася. Поступово розвинувши торгівлю, Себастьян заснував торговий дім «С.Фендеріх та Ко». Справи одразу пішли непогано, що дозволило Фендеріхам займатись і благодійністю. Згадки про них знаходимо в Одеському Віснику за 1833 рік – у списку «Імена жертвувачів на користь бідних» – «Фендеріх та Комп, 100 руб.». 


Поворотний момент – кінець 1850-х, коли прийняте рішення торгувати іноземними землеробськими знаряддями й машинами. З того часу торговий дім та магазин поступово перетворюються на серйозне виробництво (втім, торгівлю ніхто не закривав). Приблизно 1858 року торговий дім «С. Фендеріх і Ко» укладає угоду з англійською фірмою Clayton Shuttleworth & Co, на той час провідним європейським виробником парових і сільгоспмашин. Торговий дім ставав генеральним агентом фірми на Півдні Росії. До 1860 року «С. Фендеріх і Ко» представляють вже вісім англійських фірм. Пізніше до них додаються виробники з Німеччини. Крім Одеси, Фендеріх та Ко відкривають склади в Харкові.


Але ж звідки гучна назва «Белліно-Фендеріх»? Все просто. Фендеріхи беруть на роботу прикажчиком Адольфа Белліно, який виявляється дуже заповзятливим молодим чоловіком. Невдовзі він одружується з дочкою та спадкоємицею Фендеріхів, Маріаною, і вписує своє ім'я в назву фірми, причому саме першим словом – Белліно-Фендеріх. Певно, той молодик був справді незамінним у ділових справах! 


1862 року фірма «Белліно-Фендеріх» засновує власне виробництво землеробських машин та знарядь за англійськими зразками, які вдосконалені та пристосовані до місцевих особливостей. І, нарешті, 1873 року з’являється «Товариство Чавуноливарного заводу Белліно-Фендеріх в Одесі». Його створюють Адольф Белліно, на той час – одеський першої гільдії купець, а також двоє підданих Вюртмберзького королівства, Еміль Гегг і Людвіг Коммерель. Цей останній, до речі, теж був спритним і заснував фірму «Белліно-Комерель», яка забрала на себе всю галантерейно-посудну торгівлю. Белліно-Фендеріх відтоді відомо як серйозне промислове підприємство. 


Статутний капітал нового підприємства становив 600 тисяч рублів і складався з 1200 паїв по 500 рублів. Аби не розпорошуватися на дрібних власників, обмовили в статуті, що за необхідності подальших випусків паїв – переважне право їхнього викупу буде в засновників. Пізніше статутний капітал становить вже цілий мільйон. Роки потому саме це рішення призведе до втрати контролю над Белліно-Фендеріх… але поки що воно процвітає. 


 Товариство починає самостійно випускати парові котли та машини, причому не лише сільськогосподарські. Номенклатура, як це від початку заведено у «Белліно», напрочуд широка: від парових млинів до пивоварних і цукрових заводів, від помп і насосів до слюсарних інструментів. Виробляють навіть міські ліхтарі. І, звичайно ж, сільгоспмашини. У ті роки в країні активно розвивається залізничне будівництво, а в прогресивній Одесі запускають тогочасний трамвай – кінну залізницю («конку»), і Белліно-Фендеріх починає випускати вагони для «конки».


1875 року відбулася знакова подія для фірми та всієї Одеси: Белліно-Фендеріх почали будувати парові судна. Схоже, що спонукала до цього запекла конкурентна боротьба з іншим одеським підприємцем – Йоганном Геном, що впевнено увірвався на ринок зі своїм виробництвом сільгоспмашин. Отже, Белліно-Фендеріх винайшла собі нову нішу та блискуче її засвоїла. Суднобудівний завод фірми будував пасажирські пароплави, річкові, буксирні катери та інші кораблі. 


1889 року на Приморській вулиці, на березі моря Белліно-Фендеріх влаштовує за останнім словом техніки паровий елінг. Тут ремонтують морські та річкові кораблі, елінг розрахований на підйом суден завдовжки до 60 метрів та осадом без вантажу 3 метри (на той час – вражаюче!). Тоді ж значно розширено суднобудівний завод та збудовано другий механічний цех. До цього часу Белліно-Фендеріх вже побудувала 45 пароплавів і відремонтувала 250. На потужностях фірми також будують два міноносці для Чорноморського флоту. Інновацією на цих кораблях стають парові котли, що використовують як паливо вже не вугілля, а мазут. З відкриттям елінгу обслуговування флоту та будівництво суден стають основним напрямком діяльності «Белліно-Фендеріх».


Пізніше, 1899 року, на заводі Белліно-Фендеріх будували мінні апарати для міноносців, на цей раз замовлених для флоту Німеччини. У 1895 році з елінгу спущені на воду два залізні понтони для Чорноморсько-Дунайського пароплавства, які повинні були служити пристанями на Дунаї. Підприємство було одним зі зразкових в Одесі, сюди навіть водили екскурсії.  


Можна без перебільшення стверджувати, що Белліно-Фендеріх сприяла розвитку всього регіону. Судна, побудовані компанією, возили до Одеси донецьке вугілля, що почало витісняти з ринку англійське. Фірма ремонтувала судна практично всіх одеських (і не тільки) приватних компаній та власників. Наприкінці XIX – на початку ХХ століття на підприємствах Белліно-Фендеріх працювали до 700 осіб. Цей найпотужніший машинобудівний завод Одеси виробляв щорічно продукції на 500-700 тисяч рублів. Белліно-Фендеріх належали дві ділянки на Приморській вулиці – під номерами 40 та 47. За першою адресою знаходився елінг.


1910 року на воду було спущено найбільше судно, побудоване на той момент в Одесі: буксир «Чорномор», водотоннажністю 1100 тонн (міноносці мали трохи більш як сто тонн). «Чорномор» мав цікаву долю. 1914-го його перетворили на рятувальне судно, а з 1924 року він ходив під французьким прапором, перейменований на Iroise.

Відомо, що за 1913 рік заводами Белліно-Фендеріх вироблено продукції та виконано ремонтних робіт на суму в 1 млн рублів. На 1914 рік номенклатура включала пароплави, котли, нафтові й газогенераторні мотори, обладнання для борошномельних, цукрових, винокурних, пивоварних заводів, вальцеві верстати, жниварні машини, молотарки. Тут навіть відливають власну сталь та мідь, і ринки збуту давно вже не обмежуються Одесою.


Проблеми підприємства почалися з початком Першої Світової війни. Останні передвоєнні збори пайовиків відбулися 26 червня 1914 року. З одинадцяти присутніх семеро були австрійцями та німцями. Взагалі 1080 з 1200 паїв  належало іноземцям. Поряд з австрійцями-німцями були також французи. Але тепер, починаючи з 1 серпня 1914 року, між ними була війна. Ситуація неприйнятна для будь-якої країни. Підприємство негайно перейшло під управління держави, і спочатку ним керували непогано, тут навіть зросла чисельність робітників – до 1100 осіб. Та вже наближалася революція.


1917 року завод секвестрований і потрапляє під управління спершу Міністерства Торгівлі та Промисловості, а потім – Добровільного флоту. З 1921-го він має назву судноремонтна майстерня №1, пізніше –  верстатобудівельний завод імені Леніна (більшовики не відрізнялися фантазією). 1941 року, з початком наступної війни цінне обладнання машинобудівного заводу евакуйовано, і повернулося воно вже на Бугаївку. А судноремонтний завод злився в одне ціле із заводом колишніх головних конкурентів Белліно-Фендеріх - «Р.О.П.іТ.». Новому СРЗ довелося пережити свої підйоми та падіння, він породив свій міський фольклор...


Але ж старі пісні пам’ятають: на Приморській вулиці – то Фендеріха завод!

Comments


bottom of page