.png)
Рашкін Султан-Алі Бікбаєв (1862-після 1917)
Татарське населення Одеси завжди було нечисленним. Наприклад, наприкінці ХІХ століття їх чисельність не досягала і 1000 осіб, але свій слід в історії міста вони теж залишили. В Одесі працювали татарські лавки та пекарні, а татари-купці реалізовували турецькі шовкові шалі та халати. Для мешканців магометанського віросповідання функціонували школа, «Татарський клуб», і мечеть. До революції в нашому місті знаходилася центральна контора з переправлення паломників-мусульман до Джидди через Константинополь зі спеціальним санітарно-паломницьким готелем «Хаджілар Караван-Сарай».
Рашкін Султан-Алі Бікбаєв народився в Пензенській губернії у 1862 році. Він був державним селянином. Разом із родичами у 1880-ті роки, або трохи пізніше, переїжджає до Одеси. Тут, ймовірно, його брат Ісміттула відкриває власну пекарню на Дальницькій, 26. Пізніше цей будинок перейде у власність родини Рашкіних. До кінця XIX століття в цьому одноповерховому, але дуже довгому будинку постійно мешкало 120 осіб.
Спочатку Султан-Алі працював торговцем. Жив з дружиною Зелейхою в тому самому будинку. Дітей у них не було. Але вже на початку 1900-х років він стає власником пекарні. Йому доводилося витримувати серйозну конкуренцію. На той час, крім відомих кондитерських у центрі міста, де теж продавали випічку, в Одесі налічувалося ще 75 булочних та пекарень. Заклад Рашкіна мав успіх у місцевих жителів. Працювало в ній понад п'ятдесят татар. Хлібом вони забезпечували майже половину Молдаванки. Добре, що млинів поблизу вистачало. На вивісці пекарні був зображений золотистий калач в оточенні саєк.
Багато робітників пекарні проживали в будинку Рашкіна і мирно уживалися із сусідами-євреями. Навпроти знаходився заїжджий двір Любки Шерман, де народився відомий письменник Ісаак Бабель, який пізніше в оповіданні «Батько» напише: «Татари йшли вгору Дальницькою, татари та турки зі своїми муллами. Вони поверталися з богомілля з Мекки до себе додому в оренбурзькі степи і в Закавказзя. Пароплав привіз їх до Одеси, і вони йшли з порту на заїжджий двір Любки Шнейвейс, прозваної Любкою Козак».
Султан-Алі Бікбаєв своєю працею заслужив на відмінну репутацію серед татар Одеси. Він стає завідувачем магометанської молитовні біля Чумки. Головна святиня мусульман нашого міста була складовою скромного архітектурного ансамблю. Його центр складали оформлені у східному стилі кам'яні ворота з магометанською символікою, а симетрично їм розташовувалися два однакові одноповерхові будинки. У правому розташовувалася молитовня, а в лівому жив священнослужитель.
Ближче до революції Рашкін передає пекарню та будинок на Дальницькій своїй племінниці Мерзії Ісміттула. При ній з'являється і заїжджий двір.
А Султан-Алі переїжджає неподалік, на Михайлівську, 23, але свою посаду при молитовні він зберігає. За радянських часів у 1920-ті роки на Дальницькій, 26 знаходилася пекарня №18. У 1970-ті там уже була перукарня. Рашкіни продовжували жити у своєму будинку на Молдаванці. Мерзія Ісміттула після Другої світової війни була репресована і з 1949 по 1956 роки перебувала на засланні в Казахстані. Її онук Закір Фазлович досі живе у цьому дворі.