Світський салон для знаті та собак

Адольф Замбріні (? - 1865)

Про австрійця Адольфа Замбріні ми знаємо не так вже й багато. Наприклад, те, що він був власником однієї з найперших успішних кондитерських в Одесі. Його заклад почав працювати не пізніше середини 1830-х років. 

Відомо, що спочатку кондитерська Замбріні розташовувалася в будинку Кирика на Дерибасівській. На той момент Замбріні конкурував тільки з трьома кондитерськими в місті: Карути, Келя та Пфейфера. І, мабуть, у цьому суперництві переміг. Бо саме заклад Адольфа Замбріні бере участь у першій одеській виставці, що відбулася 1837 року.

Той рік був багатий на пам’ятні події: відбулося закладання майбутніх Потьомкінських сходів на бульварі, було засновано нові статут та штат Рішельєвського ліцею, місто відвідав імператор Микола I з сім'єю. Цього ж року Одеса знову постраждала від епідемії чуми, але вже не такої страшної, як у минулі хвилі хвороби: 1837 року від чуми загинуло всього лише 108 містян, а не тисячі, як то траплялося раніше. 

Тож навіть епідемія не завадила провести виставку, де в одному із залів будинку Крамарьова було представлено ефектну "конфектну піраміду", споруджену австрійцем Замбріні. Такий експонат зміг оцінити навіть Микола I, який "удостоїв відвідати" виставку сільських, художніх і ремісничих виробництв. Європейське місто потребувало товарів європейської якості. Бажано – місцевих виробників. І цей захід показав, що деякі місцеві товари вже цілком могли конкурувати з імпортними. 

Залишилися також згадки про те, що на рубежі 1830-40-х років Замбріні брав участь у влаштуванні заміських гулянь з феєрверками, атракціонами та музикантами. В основному ці свята проходили на дачах «Бель-Вю» (Ланжерон), «Флора», «Венеція» та інших. Завдяки не найдорожчим квиткам (25 копійок сріблом) потрапити туди могли багато охочих. Тільки не подумайте, що пан Замбріні продавав квитки на чиїсь власні дачі! Бо треба розділяти тодішні Дачі – і дачі. 

На дачі графині Ланжерон, наприклад, традиційно влаштовували елітарні музичні вечори та розваги для свого кола, а на площі поблизу – народні гуляння. Споруджували гойдалки, каруселі, балагани лялькових вистав, лавки з квасом, мороженим, іграшками та солодощами. Простий люд шумно відпочивав на гуляннях. Серед більш заможної публіки було заведено під’їжджати на екіпажах та роздивлятися гуляння трохи осторонь. Зараз це досить важко уявити, але широку пряму дорогу до дачі Ланжерон, улюбленого місця громадських гулянь та купань, проклали лише 1875 року, до того часу ці пляжі справді були «заміськими». Але ж повернімося до Замбріні.  

Змінивши кілька разів місце розташування закладу, Адольф Замбріні у лютому 1845 року відкриває свою кондитерську в Пале-Роялі. Так називався новий розкішний «торговельний центр», двоповерховий будинок, що був побудований архітектором Торічеллі. Пале-Рояль мав вигляд довгого прямокутника з аркадами та виходами на три вулиці. Всередині розмістився невеликий затишний сад, у який виходили тераси кафе та ресторанів. Відвідувачі зазначали, що цей Пале-Рояль був вдесятеро менше за паризький, однак не поступався йому витонченістю. Торгові ряди складалися з 44 секцій, кожна з них із підвалом, приміщенням для магазину, салону чи майстерні на першому поверсі та для квартири господаря на другому. 

Саме в Пале-Роялі розмістили свої магазини найвідоміші підприємці Одеси того часу: брати Стіфель, Отон, Ленгле та інші. Уся місцева знать, звісно, почала відвідувати це місце, незабаром воно стало дуже популярним. Замбріні облаштувався тут поруч із давнім конкурентом Джованні-Батістою Карутою, але ненадовго. Через рік Карута залишив Пале-Рояль та зайнявся готелем "Лондонська". 

Тим часом вдале місце розташування та вдала політика закладу забезпечили Замбріні рідкісний успіх. Одеський старожил Осип Чижевич, згадуючи кав'ярню Замбріні з господинею-красунею, писав і про те, що саме його кондитерська була серед перших закладів, які почали відвідувати пані з вищого суспільства. А відомо, що де пані з вищого суспільства – там і гроші. 

Чим же привабив Замбріні таку вибагливу та витончену публіку? По-перше, якістю своїх солодощів, кави та фірмових цукерок. Валентин Катаєв згадує, що пунш-гляссе з цього закладу ще за часів його предків славився не тільки на всю Одесу, але й на весь Південь. 

По-друге, Замбріні, вочевидь, першому вдалося закласти в Одесі традицію закладу – як світського салону, що його обов’язково відвідати хоча б кілька разів на тиждень. Під час Великодніх свят багато одеситів навіть паски купували саме в Замбріні. Відвідувачам пропонували пограти в шахи, насолодитися зеленню каштанів та компанією виключно поважної публіки. 

До того ж відомо, що пан Замбріні мав собаку датської породи на прізвисько Гамлет і аж так полюбляв собак, що добре виховані песики допускалися до його закладу разом із власниками. Кажучи сучасною мовою, то був перший заклад пет-френдлі – офіційно дружній до тварин. 

Інші підприємці навіть використовували відому в місті кондитерську як орієнтир. Наприклад, мадмуазель Луїза Косовська рекламувала свій новий модний магазин на Театральній площі й водночас вказувала, що він розташований біля кондитера Замбріні. 

Після смерті Замбріні 1865 року його заклад успадкував син Євген. Одеський путівник того часу зазначав, що кав'ярню австрійця відвідує винятково найкраще товариство, і що тут подають чудово приготовану каву, шоколад і морозиво. А цукерки від Замбріні взагалі вважалися найкращими в місті до появи Робіна і Фанконі. Відомі навіть випадки підробок товару кондитера, про які сумлінний Замбріні повідомляв у пресі, застерігаючи одеситів.

У 1860-х роках поруч зі згадками про Замбріні з’являється слово, про яке і нині мріє кожен власник закладу: «обов’язково». Окрім Бульвару, кажуть одесити та гості міста, обов’язково прогулятися по Дерибасівській та завітати до Пале-Рояля, до знаменитої кондитерської Замбріні з чудовим морозивом. Цікаво, що Замбріні-син теж мав свою «родзинку»: цей поважний кондитер, син кондитера, славився як найкращий боєць на рапірах (за іншою версією славу фехтувальника мав саме Замбріні-батько). Слід зазначити, що Одеса того часу цим справді виокремлювалася – у Ришельєвському лицеї, наприклад, вчили володіти і шпагою, і рапірою, а заняття проводили справжні майстри. 

Справи йшли настільки добре, що Євген Замбріні розширив сімейну справу, тобто відкрив ще одну кондитерську на розі Дерибасівської та Гаванної. Пізніше вона переїде в будинок Синіциної (якраз у цьому будинку і проходила виставка 1837 року). На його місті в кінці XIX століття збудують одеський Пасаж.

У деяких авторів, що сьогодні пишуть про Одесу, можна зустріти фразу: «Кондитерську Замбріні прославив Антон Павлович Чехов». Та якщо видатний письменник і прославив Замбріні, то виключно в тому сенсі, що віддав їй належне. Дійсно, влітку 1889 року Чехов часто заходив у кондитерську в Пале-Роялі, бо мешкав тоді практично навпроти. І, за його словами, він там за десять днів «проїв половину своїх статків на морозиві». До речі, у ці часи заклад залишається світським центром та місцем зустрічей, особливо для театральної публіки, письменників та акторів. 

Вже з 1890-х років у приміщенні колишньої кондитерської Замбріні розміщувалося кафе Петра Печеського. Так минула епоха Замбріні… та ні! Навіть Печеський у рекламі свого закладу продовжує незмінно писати: «Кондитерська Печеського (колишня Замбріні)».