Рекламні хитрощі від Робіна

Поль (Павло) Робіна (1847-1917)

Якщо вам траплялося слухати екскурсоводів у центрі Одеси, то ви напевно чули цю байку: про дореволюційного ресторатора, який так вже втомився від крадіжок посуду в його закладі, що наказав зробити гравіювання «Вкрадено в Одесі у такого-то…» на кожній тарілці та ложці. Далі вже кожний знавець Одеси пояснює це у свій спосіб. Хтось каже, що таким чином ресторатор розраховував на додаткову рекламу закладу. Хтось запевняє, що відвідувачі соромилися заволодіти чимось вже вочевидь поцупленим. Інші просто посміхаються: отаке воно, славнозвісне одеське почуття гумору.

На жаль, в жодному одеському музеї не збереглося посуду з чудернацьким гравіювання. Достеменно не відомо навіть, наскільки взагалі правдива ця байка. Але ми точно знаємо, що ресторатор, про якого складали легенди, існував насправді. Звали його - Поль Генріхович Робіна.

Скромний громадянин Франції Поль Робіна приїхав до Одеси у 1871 році. Ми вимушені припустити, що пан таки мав при собі трохи грошей і якийсь досвід, бо вже наступного року, разом із співвітчизником Монтьє, Робіна відкрив тут власний кондитерський магазин. І то був тільки початок.

У фейлетоні братів Тур «Одеса» ми знаходимо цікаву згадку: «француз Робіна був справжнім магістром кабацького мистецтва», бо колись «був метрдотелем паризького шантану Фолі Вержер».

Мабуть, згадки про кабацьке мистецтво Парижу не полишали Робіна і в Одесі, бо через рік, у травні 1873-го, вони з бізнес-партнером купили кондитерську на вулиці Рішельєвській, 8.

Судячи з реклами, у новій «Паризькій кондитерській Робіна і Монтьє» можна було скуштувати шоколад, печива, цукерки, виготовлені спеціально запрошеними з Парижа кондитером і пекарем. А незабаром Монтьє вийшов зі справи, і Робіна залишився одноосібним власником закладу.

Дев’ять років потому, у 1882 році, кондитерська Робіна вже розміщувалася у першому кварталі Катерининської вулиці. Тутешні «конфекти» вважалися найкращими. І, вочевидь, приносили дійсно непоганий дохід, бо у 1886 році француз вже будує в Ялті цілий готель – «Франція». Щоправда, з компаньйонкою – Ольгою Латрі (до речі, дочкою відомого мариніста Івана Айвазовського).У 1910 році Робіна переводить свою справу в новий будинок Скаржинської, де кафе-кондитерська займає розкішне двоповерхове приміщення з верандою. В закладі працює 120 службовців. З цього часу починається найбільш вдалий для бізнесу Робіна період. І вже невдовзі відомий тоді путівник повідомляє: «Робіна, на розі Катерининської та Ланжеронівської, у новоствореному грандіозному будинку. Окремі приміщення для жінок. Більярдна, літні веранди. Улюблене місце фешенебельної Одеси».

Але «фешенебельна Одеса» тих часів полюбляла не тільки «конфекти» ,

магістр кабацького мистецтва зумів врахувати інтереси своєї публіки. Окремі приміщення, постійна гра музикантів і вдале розташування зробили цю кав’ярню наймоднішою серед одеських дам. Жінки та їхні доньки на видання, зробивши покупки в привабливих навколишніх крамницях, неодмінно відвідували Робіна.

Вдалим нововведенням став телефон, яким могли користуватися всі відвідувачі цього кафе абсолютно безплатно.

Чоловікам пропонували провести час за грою – у кафе було облаштовано 15 більярдних столиків. Юрій Олеша згадував своїх родичів, які «грали у Робіна на більярді та пили пиво». Тож, як бачимо, окрім кондитерських виробів, тут пропонували вже і алкоголь.

На радість членам Одеського шахового товариства, Робіна відкрив у своєму закладі «кабінет для гри». Щоправда, трохи пізніше плата за годину гри вже складала 20 копійок. «Одеські новини» писали з цього приводу, що до платних послуг одеські шахові аматори не звикли, судячи з того, що кількість гравців одразу ж зменшилася наполовину. У відповідь пан Робіна, сам пристрасний аматор шахової гри, запевнив одеситів, що він не переслідує матеріальної вигоди, а встановив плату для престижу кав'ярні, «щоби там збиралася аристократична публіка». Так чи інакше, але грати продовжили. У француза збиралися і найвідоміші одеські шахісти, а вже після смерті Робіна у шаховій кімнаті кафе грав «на інтерес» легендарний гросмейстер Олександр Альохін.

Та що там Альохін! Серед клієнтів закладу можна було побачити навіть відомого Сергія Уточкіна, а Леонід Утьосов поважно зазначив свого часу, що то був «центр торгового, інтелігентного та романтичного життя».

Про таке популярне місце не могли не складати легенди. І деякі з них, відверто кажучи, були вже надто неправдоподібними. Наприклад, ті самі брати Тур писали: «Щоб привернути увагу поважної публіки до ресторану, Робіна знайшов десь божевільного диригента, який диригував оркестром, сидячи верхи на рудій кобилі в одній спідній білизні». Можемо тільки уявити, як би віднеслися до такого «перформансу» поважні бізнесмени чи їхні жінки з доньками на видання…

Правда зазвичай не така яскрава, як вигадки, але викликає більше поваги. Робіна відзначився і як благодійник: він був головою французького благодійного товариства, входив до керівництва «Притулку для гувернанток та бон». Може бути, що ті самі «20 копійок» за шахи з аристократичної публіки пішли на одну з багатьох його добрих справ.

Відомо також, що Робіна хотів передати свій заклад офіціантам, які вірою та правдою працювали в нього багато років. Але проти цього виступили його родичі (і хто їх засудить?) – дружина та сестра з племінниками.

Поль Робіна помер 14 березня 1917 року в Ялті. На знак жалоби його кафе в Одесі не працювало 4 дні. Ховали його 26 квітня, і таких похоронів місто давно не бачило. Робіна залишився французьким підданим, тому за його труною йшов консул французької республіки Фернард Гренар. У похоронній процесії брали участь і всі службовці кафе, і постійні відвідувачі, і колеги покійного.

На надгробку Робіна було написано французькою: «Робота. Патріотизм. Добродійність. До побачення».

***

В приміщенні закладу Робіна протягом останніх 100 років постійно працювали заклади харчування. За радянських часів – «Пролєтарське кафе», «Московське товариство кулінарного виробництва», їдальня №12, ресторан «Курортснаба» та «Інтурист». Під час румунської окупації – ресторан «Romania», після Другої світової війни – ресторан «Волна», а потім «Україна». І зараз тут працює сучасне кафе. І сьогодні перехожі можуть заглядати у високі арочні вікна, прислухаючись до легенд, що переповідають їм одеські екскурсоводи.