Підприємець та просвітник

Єлісей Распопов

Єлісей (Єлізарій) Петрович Распопов народився у 1844 році. Він навчався в одному з одеських середніх навчальних закладів, але не закінчив його через сімейні обставини. Незважаючи на це, він став високоосвіченою людиною та заснував успішний книготорговельний бізнес, який вів понад сорок років.

У 1862 році, у віці 18 років, Распопов став власником невеликої книжкової лавки на Старому базарі. У 1868 році він відкрив магазин у будинку Мімі (Преображенська вуг. Грецька), а через 11 років магазин переїхав у будинок Ведде (Дерибасівська, 27). У 1889 році він відкрив магазин у будинку Синиціної (Преображенська, 33). Після зносу цього будинку і відкриття у 1900 році Пасажу Менделевича, магазин Распопова розмістився у цьому престижному місці.

Распопов приділяв велику увагу обладнанню своїх магазинів та підбору персоналу, яких шукав не лише в Одесі, а й по всій країні. Оголошення про найм систематично з’являлися у журналі «Книжковий вісник», який видавався у Петербурзі радою Всеросійського товариства книжкової справи у 1884-1916 роках. Робітники мали бути християнського віросповідання, з малих років перебувати при великій російській торгівлі та мати відповідний атестат. Залежно від підготовки, платня складала від 35 до 100 крб. на місяць.

Як власник книгарні, Распопов мав право на видавничу діяльність і щорічно видавав каталоги, які розсилалися безкоштовно книготорговцям великих та малих міст. Покупець міг придбати книги практично з усіх областей знань, підручники, художню та дитячу літературу. Смерть завадила Распопову видавати серію "Популярно-наукова бібліотека". В Одеській національній науковій бібліотеці зберігається примірник «Кобзаря» Тараса Шевченка зі штампом книгарні Распопова.

У 1879 році Распопов увійшов до купецького стану, він був комісіонером багатьох крупних типографій, у тому числі Академії наук, Новоросійського університету, Гідрографічного відділення Морського міністерства тощо. Він видавав художні книги, підручники, методичні посібники, путівники, плани та карти. У 1906 році було видано «Путівник Одесою та її околицями: з додатком планів міста, околиць, порту, театрів та ін. та 70 малюнків».

У 1873 році Распопов видав першу лексикографічну працю з української мови «Словниця української (або Югової-руської мови)» Фортуната Піскунова. Його книги друкувались у різних одеських друкарнях. Распопов відкривав бібліотеки з великим вибором книжок і журналів при своїх книгарнях. Він друкував каталоги бібліотечних книг з умовами користування. Як в усіх комерційних бібліотеках, користуватися книгами можна було за встановлену плату або під заставу.

Діяльність Распопова на просвітницькій ниві отримала належну оцінку: він був нагороджений орденами Св. Станіслава та Св. Анни 3-го ст., у 1889 році був зведений у спадкове почесне громадянство разом із дружиною та дітьми. У 1888 році він був прийнятий до членів Російського товариства книготорговців та видавників. Широко відзначалося 25-річчя його підприємницької діяльності, Распопов отримав вітальні телеграми від учбових закладів, крупних книготорговців та видавців зі всієї країни.

Распопов помер 6 березня 1904 року о четвертій годині ранку, останні роки він страждав від нервової перевтоми. Некрологи про похорон були надруковані в одеських газетах. Його називали «одним із найстаріших і найпопулярніших власників книгарні та бібліотеки в Одесі», зазначаючи, що «Распопов знав шість мов і відрізнявся чудовою пам'яттю, всі друзі називали його «ходячою енциклопедією», він був опікуном одного з міських училищ на Пересипу.

На похорон Протопопова 8 березня прийшло багато людей, зокрема представники одеських книгарень та друкарень. Його відспівали у Преображенському соборі та поховали на нині знищеному Старому християнському цвинтарі.

У нього залишилася вдова Ольга Максимівна, троє синів та три дочки. Підприємство перейшло у власність вдови, вести справи їй допомагав старший син Володимир (1871-1914). Член партії есерів, засланий до Туруханська на шість років, після повернення до Одеси на початку ХХ сторіччя, він став допомагати батькові у видавничій справі.

У довіднику «Вся Одеса» за 1907 рік вказано нову адресу книгарні, складу та бібліотеки – Дерибасівська, 26. У довіднику за 1914 рік власницею магазину вказана вже не вдова, а дочка, Распопова-Виноградова Марія Єлисіївна, акушер-гінеколог, позаштатний ординатор університетської клініки. Ольга Максимівна залишилася власницею будинку по Катеринінській, 18.

Распопов володів будинком з 1899 року, на першому поверсі була розташована власна пекарня з кондитерською, також там вела прийом у своїй квартирі дочка Марія з чоловіком, доктором медицини Олександром Павловичем Виноградовим (внутрішні та венеричні хвороби). 1 лютого 1911 року у будинку Распопової сталася велика пожежа, яка сильно пошкодила головне крило. Відбудова будівлі відбулася за проектом архітектора Ю. М. Дмитренка.

В Одесі працювали десятки видавництв, типографій, книгарень, але саме Распопов залишився в пам’яті одеситів як людина, яка присвятила своє життя служінню книзі, зуміла поєднати підприємницьку та просвітницьку діяльність. Недарма у романі Лева Славіна "Спадкоємець" його ім’я стоїть першим у ряді найбільш поважних людей міста: «Дерибасівською йшли люди з книжками від Распопова, тістечками від Печеського, ковбасою від Дубініна, рахат-лукумом від Дуваржоглу. Місто дихало пивом Санценбахера, консервами Фальцфейна, багатством Ашкіназі, гордістю Сцібор-Мархоцького».