Пташиний будинок

Бернгард Ернестович Лібман (1833-1903)

«Був цей будинок тоді зовсім чорний і наче весь ворушився від безлічі шпаків, що обсіли його всюди: на даху, на балконах, карнизах, підвіконнях, віконних козирках і ліпних прикрасах…». Так описував знаменитий будинок Лібмана письменник Олександр Купрін. 

Погодьтеся, що звучить це – наче початок якось готичного хорору. Саме від такого будинку очікуєш, що у підвалах його розташуються зловісні машини, сповнені блискавок та пари. Саме в такому будинку мають творитися сміливі наукові експерименти, а наприкінці історії неодмінно вируватиме пожежа, у якій хтось обов’язково загине. І все це насправді сталося в будинку Лібмана! Але не будемо забігати наперед, зазирнемо в початок. 

Бернгард Ернестович Лібман народився в Німеччині у 1833 році. Відомо, що у 1860-х роках він прибув із сім'єю до Одеси з Дрездена. 

З 1867 Лібман працює завідувачем кондитерського магазину Георга Дур'яна на Олександрівському проспекті. Тут за доступними цінами реалізуються «здобні печива різного роду та різні кондитерські вироби». Трохи пізніше Бернгард Ернестович орендує пекарню у спадкоємця Дур'яна і починає довгий шлях до власної справи. 20 років праці знадобилося Лібману для того, щоб накопичити необхідну суму і побудувати той самий будинок. 

Будинок та кондитерська Лібмана на розі Садової та Преображенської будувалися півтора роки. Розкішна ділянка – у самому серці міста, на місці старої гауптвахти. Розкішний проект – від одеського архітектора Едуарда Меснера. 19 серпня 1889 року заклад було офіційно відкрито. 

У пресі зазначили: «Кав'ярня має суто європейський вигляд; зали обставлені надзвичайно розкішно, а на тротуарі влаштований гарний залізний павільйон; всі приміщення освітлюються електрикою; під усім двором розташована пекарня, забезпечена найновішими пристроями». 

Згадаймо, що на той час наявністю електричного освітлення могли похвалитися тільки деякі заклади. В більшості будинків користувалися газовими ріжками та гасовими лампами. Лише за два роки до того (у 1887 році) під час відкриття Міського театру, відбудованого після пожежі, в його люстрі вперше загорілися знамениті свічки Яблочкова. На момент відкриття кафе Лібмана електрика була, наприклад, у готелі «Імперіал» та у кафе Фанконі. 

Пекарня була влаштована на зразок берлінських та паризьких. Самі лише печі, спеціально виписані Лібманом із Берліна, коштували 8000 рублів. Разом будинок з пекарнею коштували 240 000 рублів. Не забули і про дрібниці: фірмова атрибутика Лібмана була розміщена на посуді, попільничках, сірниках та пакувальних матеріалах. 

«Папаша Лібман», як його тоді величали, подбав і про тих, хто мав проблеми зі шлунком чи «цукрову хворобу» (діабет). У його закладі спеціально для них пекли більш легкий і корисний «алейронатний хліб» та виготовляли сухарі. 

Комісія санітарного нагляду, що відвідала новий заклад у грудні того ж року, особливих недоліків у пекарні не помітила. Але вказала на відсутність окремого приміщення для працівників і лише дві тісні кімнатки для 28 робітників, що жили аж на горищі. Як з’ясується пізніше, верхні поверхи будинку взагалі були майже цілком зроблені з дерева…

Але поки що кондитерська стає неймовірно популярною серед одеситів. І цьому чимало сприяє поява в закладі Лібмана окремих більярдних кімнат. В Одесі це було в новинку, оскільки більярд був і в інших закладах, але там столи розташовувалися в залі. 

Справи йдуть добре, у 1892 році дерев'яну веранду замінюють на веранду з чавуну та заліза, з великими дзеркальними стеклами, мармуровою підлогою та верхньою відкритою терасою. «На матовому склі кафе Лібмана миготіли силуети більярдистів», - згадує Лев Славін у своєму романі «Спадкоємець».

Папаша Лібман із сім'єю проживає у власному будинку, решту квартир здає в оренду. Він активно бере участь у житті міста, перебуває в багатьох одеських благодійних товариствах, почесний член «Товариства рятування на водах». Його сини – Макс і Павло – відомі в місті спортсмени. Макс володіє розкішною яхтою «Вега», на якій здійснив складне плавання вздовж Кримського узбережжя. 

Але в останній день 1896 року будинок Лібмана охоплює полум’я. Пожежа настільки серйозна, що під час гасіння її загинув навіть один пожежник. Вогонь знищив сходи, підйомні машини, електричне освітлення. Сильно постраждали дорогоцінні машини для виготовлення бісквітів, тістечок. Сума збитків становила понад 100 000 рублів. На щастя Лібмана, сам будинок був застрахований на 190 тисяч. 

Після пожежі починається нова глава в історії бізнесу Лібмана. Бернгард відходить від справ і продає свою кондитерську старшому сину – Максу.

Макс Лібман народився у 1863 році, ще в Дрездені, але освіту здобув уже в Одесі, у казенному реальному училищі. Ставши господарем кондитерської та пекарні, він обладнує їх «новими європейськими машинами», вдосконалює роботу бізнесу та розширює його. На початку 20 століття їм було відкрито кондитерські на Преображенській кут Грецької та на Рішельєвській кут Поліцейської. До різдвяних свят тут реалізовувалися різні сорти пряників із кращого бджолиного меду, а на згадку про свою батьківщину Макс додає до меню дрезденські штолени. 

У 1914 році кондитерська фабрика Макса Лібмана – одна з найбільших у місті. Сорок чоловік робітників випікають хліб, печиво, виготовляють цукерок на 80 000 рублів на рік. Управляє підприємством П.О. Гроссман.  

У довідниках того періоду зазначено, що в Одесі кондитерських і кав'ярень близько п’ятдесяти, а ось кондитерських-ресторанів лише три: Лібмана, Робіна й Фанконі. У 1910-х роках тут збираються одеські художники та літератори-початківці, серед яких Сандро Фазіні (брат Іллі Ільфа), Едуард Багрицький, Борис Бобович. 

Але більш страшне полум’я вже поступово охоплювало світ – пожежа Світової війни та революції. 17 грудня 1905 року група терористів-анархістів кинула кілька бомб у кафе Лібмана. Тоді постраждали п’ятеро людей, але обійшлося без жертв. Відвідувачам та перехожим пощастило, що бомби було зроблено неякісно, кондитерська та кафе продовжили свою роботу після ремонту.

В 1914 році починається Перша світова війна. І з цього часу австрійські та німецькі піддані, які протягом багатьох років проживали в Одесі, а часто й народилися в ній, опиняються під підозрою та зазнають арештів. Наприкінці серпня було заарештовано братів Лібман. 18 жовтня 1914 року було закрито і кафе. Судячи з того, що в останніх дореволюційних довідниках їхньої реклами вже немає, брати Лібман назавжди залишили Одесу.

А щодо зловісніх птахів, з яких ми почалу цю розповідь, то ніякі вони не зловісні, а навіть навпаки – радісні, світлі, весняні. І пояснюється їхня любов до будинку Лібмана вкрай просто. Повертаючись навесні, шпаки героїчно долають величезні відстані над морем, а після цього подовгу відпочивають. Зазвичай кожного року на одному і тому ж місці. Тож будинок Лібмана, що височів тоді над Соборною площею, на деякий час став для них улюбленою «базою відпочинку». 

Одначе, скажемо ми, у тих одеських шпаків добрий смак!