Борошняний король Одеси

Вейнштейн Григорій Еммануїлович(1860–1929)

Іноді з’являються підприємці, які не мислять вузькими категоріями «своєї справи». Вони живуть інтересами цілої галузі, відкривають профільні навчальні заклади, змінюють карту міста та його економіку, впливаючи на життя десятків, сотень тисяч людей. І заробляють на цьому шалені мільйони, так. Серед подібних титанів Одеси — Григорій Вейнштейн.

Народився майбутній мільйонер у Херсоні, в купецькій родині. Його дід Ісаак був купцем третьої гільдії та залишив синам після смерті деякий капітал. Заснувавши в Херсоні торговий дім «Брати Вейнштейни», вони побудували на березі Дніпра лісопильний завод. Організовано було безвідхідне виробництво: поряд побудували паровий (один із перших на Півдні України) борошномельний млин, де як паливо, вкрай дефіцитне в тих краях, використовували деревні відходи їхнього ж лісопильного заводу.

З 1861 року до 1899 кількість працівників на лісопильному заводі зростає з 40 до 110 працівників, а річний оборот — до 200 тисяч рублів. Завод належав до найбільш упорядкованих, тут були і їдальня, і амбулаторія. 

Накопичений капітал дозволив розширити виробництво та розділити сфери впливу всередині сімейства.

«Брати Вейнштейни» у 1860-ті роки змінює власника та назву – «Еммануїл Вейнштейн і сини».

Родина Вейнштейнів – брати Бер та Еммануїл Ісааковичи з сім’ями – у 1866 році переїхали на постійне проживання до Одеси. Перший великий склад деревини Вейнштейнів у 1860-х роках з'являється на Пересипу, на березі моря. 1867 року фірма «Е. Вейнштейн і сини» будує тут паровий млин високого помелу продуктивністю 2 тисячі пудів на добу. Млин розташовується на Московській вулиці, 20, на Пересипу, котрий на той час вже — промисловий район міста.

Тим часом юний Григорій Вейнштейн закінчує Одеське комерційне училище та вступає до Петербурзького практичного технологічного інституту. Повернувшись до Одеси 1882 року з дипломом інженера-технолога, Григорій береться за керівництво фірмою «Вейнштейн і сини», повновладним господарем якої стає вже 1880 року.

1898 року він реконструює млин на Московській, 20 — і той входить до числа найкращих млинів світу. Надалі виробництво неодноразово переоснащується найновішим обладнанням. На рік млин дає 3,5 млн пудів борошна найвищої якості, значна частина якого йде на експорт.     

Велична семиповерхова будівля цього млина Вейнштейна займала гігантську ділянку землі, що виходила на три вулиці – Московську, Лісову та Ливарну. При млині в окремих будівлях – нафтосховище, склади, стайні, адміністративні та житлові будинки – ціле селище. Млин працював цілодобово, не виключаючи свят.

Торговий дім «Е. Вейнштейн і сини» мав контори по всій Російській імперії та закордонні агентства в Лондоні, Каїрі, Парижі. Найбільший збут був у Росії, левова частка експорту йшла в Єгипет і Туреччину. Крім того, експортували борошно до Англії, Франції, Італії, Німеччини та Греції. З 1888 року Григорій Вейнштейн стає головним експортером борошна з Одеси.

Компанія під керівництвом Григорія Вейнштейна впевнено виходить на світовий рівень. На Всесвітніх виставках у Парижі (1889) та Стокгольмі (1897) одеська фірма ушанована Золотих медалей, на Всесвітній виставці в Чикаго (1893) – єдиної вищої нагороди.

Загальна кількість службовців фірми на початку XX століття складає 500 працівників, безпосередньо на одеському млині – 300. Річний оборот 1912 року дорівнює 2 млн 600 тисяч рублів. 1914 року сукупний номінальний основний капітал усіх підприємств Вейнштейна становить 3 млн рублів. 

Пан Вейнштейн завжди намагався йти не тільки в ногу з часом, а й випереджаючи його. Так, він приділяє велику увагу питанням охорони праці на своїх млинах — не через надто добре серце, а тому, що це окупалося. Охорона праці дає власникові підприємства щорічну економію 20 тисяч рублів. Багато підприємств мали річний оборот такого розміру...

Він не розпилюється: своє життя присвячує виключно питанням виробництва борошна. Розуміючи, що для розвитку потрібні спільні зусилля всіх представників галузі, він фактично зосереджує керівництво Всеросійської організації борошномелів у своїх руках. На 60-й сесії Ради з'їздів борошномелів у 1916 році Григорій Вейнштейн одностайно обраний головою Ради, і статус де-факто нарешті стає де-юре.    

Величезна роль Вейнштейна в організації професійної підготовки фахівців для потреб галузі. У Російській імперії до кінця XIX століття не було навчальних закладів цього профілю. Будівництво та обслуговування млинів здійснювали іноземні фахівці, що значно гальмувало розвиток млинарства.  

Григорій Вейнштейн ще 1896 року власним коштом збудував спеціальне приміщення для Одеської школи борошномелів на вулиці Московський, 22. І він же добився для школи державної субсидії 8 тисяч рублів на рік. Офіційне відкриття Одеської школи борошномелів відбулося 20 жовтня 1902 року. Появлення першого в Російській імперії навчального закладу для зернопереробної промисловості широко висвітлили на сторінках урядової та галузевої преси країни.

Підприємець був членом багатьох торговельно-промислових громадських організацій Одеси та Півдня України: Товариства для захисту інтересів і розвитку одеської промисловості (член Ради), Одеського товариства фабрикантів і заводчиків (член Ради), Одеського комітету торгівлі й мануфактур та безлічі інших. Він входив до складу Одеського біржового товариства, був гласним Одеської міської думи. Рік у рік зростав його авторитет.

1915 року в журналі «Мельник» Вейнштейну присвячують окрему статтю, де називають його «стійким захисником надій та сподівань Одеси як центру торговельно-промислового життя Півдня». Та цей промисловець захищав не тільки бізнес-інтереси регіону. 

Григорій Вейнштейн протягом майже 30 років очолював Одеське відділення Товариства поширення освіти між євреями, був почесним членом правління товариства «Праця». Серед перших вніс велику пожертву на спорудження в Одесі на вулиці Лісовій (нині Одарія) Будинку працьовитості. Працював над організацією першої амбулаторної лікарні на Пересипу, у будівництво якої вклав власні кошти. До речі, старший брат Вейнштейна — Михайло, власник одеського заводу мастильних і освітлювальних мінеральних мастил (нафтоперегінного) — теж відомий своєю благодійною діяльністю. 

Коли він встигав активно цікавитися наукою та мистецтвом? Хто зна! Але Григорій Вейнштейн сприяв створенню Хімічної (1893) та Радіологічної (1911) лабораторії (першої в країні). Ці лабораторії, по суті, стали фундаментом для Інституту холоду, для окремих факультетів Технологічного інституту харчової промисловості та для Фізико-хімічного інституту імені Богатського НАН України. Маючи велику приватну бібліотеку, він входив до кола засновників Одеського літературно-артистичного товариства.

Переїхавши до Одеси, Вейнштейни протягом кількох років жили на вулиці Надєждінській (Гоголя). Наприкінці 1898 року Григорій придбав у Родоканакі будинок під № 10 на Миколаївському (нині Приморському) бульварі за 171 тисячу рублів. І сьогодні вензель на балконі другого поверху цього будинку нагадує про свого останнього дореволюційного господаря.

На жаль, після подій 1917 року Григорію Вейнштейну, як і багатьом його сучасникам, довелося поспіхом залишити свою домівку та справу. 1919 року він емігрував до Парижу, де працював інженером і керував підприємствами Ротшильдів. Принаймні, там він знайшов час одружитися — теж на емігрантці, на ім'я Віра де Л'Ерб'є. Вони поховані разом на кладовищі Батиньоль у Парижі.

1922 року млин Вейнштейна було націоналізовано. Та розвалити ідеально налагоджене підприємство не вийшло навіть у радянських більшовиків. У складні 1920-ті цей млин працював безперервно при 3-змінних бригадах, випускаючи пшеничне борошно вищих сортів. Працював аж до Другої світової війни. Про стратегічну важливість підприємства говорить і цей сумний факт: при відході фашистських окупантів 8 квітня 1944 року його було підірвано. Але знову відбудовано вже за п’ять років. 

Донедавна на Пересипу працював Одеський комбінат хлібопродуктів, створений на основі млина Вейнштейнів — найбільше борошномельне підприємство усієї Південної України. 

А Григорій Вейнштейн був Почесним Громадянином – таким і залишиться в історії Одеси.