.png)
Фотографи Білоцерківські
На початку XX століття на Дерибасівській кожен, хто забажає, міг зробити фото в салоні придворного фотографа. Бо пан Яков Білоцерківський з Дерибасівської, 13, був придворним фотографом їхніх величностей короля Румунії, короля Італійського та короля Англійського.
Фотографією займалися всі Білоцерківські — представники родини, що з’явилася в Одесі наприкінці XIX століття. Батько сімейства — Аврум Білоцерківський працював із 1894 року в фотографії на вулиці Поліцейський, 33, «навпроти типографії Нітче». Пізніше він відкрив «Новоросійську фотографію» на Преображенський, 61, в домі Шора. У цьому фотосалоні разом з Аврумом працює вже і син Яків, але тільки до 1898 року, коли розпочинається його окрема кар'єра. З 1908 року по 1912 у приміщенні на Преображенській вулиці фотографує одеситів інший син Аврума – Мирон Білоцерківський.
Але повернімося до Якова Білоцерківського, найуспішнішого фотографа в сім’ї. Полишивши батьківську справу, Яків Білоцерківський активно працює як репортер газети «Одеський листок». Він розвиває старі навички та вчиться нового, готуючись до майбутнього зльоту. Найбільше серед його фотознімків того часу — берегових обвалів, від яких Одеса потерпала вже сто років тому.
1899 року молодий Білоцерківський стає компаньйоном та наступником досвідченого фотографа Василя Чеховського. В цій сім’ї теж фотографували всі: і сам Василь, і його жінка, і син. Фотографії пан Чеховськой вчився на серйозному академічному рівні — в інституті Мігурського. На той час ця родина відкрила фотографію в центрі Москви, на вулиці Петрівка, 5. Тому і відчула потребу передати комусь свою добре облаштовану фотографію в центрі Одесі на Дерибасівській, 13, в домі Сепіча.
Однією з умов купівлі фотографічного салону Білоцерківським було залишення прізвища Чеховського на паспарту та на всіх документах протягом ще 10 років. Нагадаємо, що паспарту — це листок картону, на який клеїли фотографії. На полях цього картону обов’язково вказували ім’я фотографа, адресу ательє та всі регалії з нагородами. Білоцерківський сумлінно виконував свої обіцянки, залишаючи ім’я Чеховського та його нагороди на паспарту усіх фотографій, які виходили з його ательє.
Однак дуже швидко Яків Білоцерківський заслужив власні високі нагороди та прикрасив ними паспарту своїх фотографій: найвища нагорода міста Одеси, найвища нагорода Одеського відділення Імператорського руського технічного товариства, багато інших.
Та, мабуть, найбільше нових клієнтів принесла Білоцерківському вдячність від імператора Росії.
В одеській пресі кінця 1909 року цьому призначена окрема публікація:
«Канцелярія міністерства імператорського двору перепровадила пану одеському градоначальнику всемилостивійше пожалований з кабінету його величності подарунок – булавку – одеському фотографу Білоцерківському за доставлену для піднесення його величності збільшену фотографію імператорської яхти «Штандарт».
Виявляється, секрет успіху полягав у тому, що Білоцерківський ніколи не припиняв учитися. І ще в 1905 році, щоб удосконалити свою майстерність та освоїти новинки фотографії, поїхав за кордон. А наприкінці цього ж року вже сповістив одеську публіку, що в його фотографії відкривається «спеціальний кабінет для збільшення портретів на матовому папері, фарфорі, та розпису їх масляними фарбами та аквареллю». В іншій об’яві фотограф обіцяє ще й фото-платинову акварель.
Ось так вчасно засвоєна технологія збільшення фото і принесла Білоцерківському вдячність імператора. Хоча з одного імператора не проживеш — фотограф мав багато поважних клієнтів та замовлень.
Закордонні новинки були також використані Білоцерківським при виконанні замовлення від співробітників великої мануфактурної фірми братів Пташникових – розкішного альбому, подарованого службовцями власникам до 25-річчя компанії.
1906 року в ательє Білоцерківського була виконана віньєтка випускного класу жіночої гімназії Катерини Пашковської, яка розташовувалась на розі Херсонської (Пастера) та Торгової вулиць.
1912 року Яків Білоцерківський майстерно виконав віньєтку жіночої гімназії, якою керувала Ольга Кандиба. На віньєтці розміщені фотографії багатьох відомих одеситів, які викладали в цьому навчальному закладі.
На паспарту фотографій Білоцерківського прізвище засновника Василя Чеховського зникає в 1908-1909 роках. На обороті колекційних знімків з того часу стоїть напис: «Придворний фотограф Я. Білоцерківський, Дерибасівська, 13». Такий напис ми бачимо на історичній фотографії 1914 року — пожежа театру Сибірякова (нині Український театр).
І на прекрасному фотопортреті, зробленому Білоцерківським 1918 року для легенди німого кіно Віри Холодної.
На початку ХХ століття Білоцерківський відкрив другий фотосалон в Пасажі та назвав його «Придворна фотографія «Пасаж». Схоже, що сам він створював фотопортрети в «Пасажі», а його брат Мирон залишився на Дерибасівській, 13.
Після 1912 року Яків повертається на Дерибасівську, де працює до націоналізації. Подальші відомості про фотографа Білоцерківського дуже скупі. Зрозуміло, що революція не могла принести нічого доброго людині, яка гордо йменувалася «Придворний фотограф» і мала подяки від імператорів та королів.
Його син залишався в Одесі, він одним із перших вступив до політехнічного інституту, але помер від хвороби 1920 року. Маємо надію, що відомий фотограф вчасно залишив Одесу та знайшов затишний притулок в одному з тих королівств, правителям яких умів догодити своїм фотомистецтвом.