Вагнер — мільйонер, провулок і готель

Вільгельм Фрідріхович Вагнер (1801-1882)

1869 року видання «Одеська старовина» повідомило про критичне становище, в якому опинився Міський сад Одеси. Сад, що був подарований колись місту братом адмірала де Рибаса і засаджений деревами власноруч Рішелье, зазнав повного занепаду. Із забудовою навколо нього будинків «різних приватних осіб», серед яких готель Вагнера, сад значно зменшився і занедбався. Бідолашним одеситам посеред часто тропічної спеки немає навіть де голову прихилити... 

І тут постають одне за одним кілька питань. По-перше, як же сталося, що і нині ми маємо в Одесі цілком прийнятний міський сад, де можна не тільки "голову прихилити" в літню спеку, а ще й пройтися чи посидіти біля великого фонтану? І, по-друге, що ж це за зловісний Вагнер, що зазіхнув забудовувати Міський сад задовго до того, як це стало мейнстримом? 

Сімейство Вагнерів прибуло до Одеси чи то з Вюртембергу, чи то зі Швейцарії, десь близько 1817 року. Це начебто була родина фармацевтів, але молодий Вагнер не зацікавився аптечною справою. Він влаштувавсь у великий магазин відомого купця, Джеймса Кортацці, і пройшов там шлях від хлопчика на побігеньках до прикажчика та довіреної особи власника магазину. 

Іншим прикажчиком у Кортацці служив тоді відомий М. Петрококіно, теж майбутній «мільйонник». Врешті решт власник взагалі довірив керівництво всім магазином Вагнеру. Сам Кортацці був зайнятий безліччю інших речей. Зокрема, робив мільйони на торгівлі зерном, тричі поспіль служив міським головою і водночас викуповував свою майбутню дружину, сплачуючи борги її чоловіка. Як то кажуть — ой, нам би його проблеми!

Але Вільгельм Вагнер вже відчував і власний підприємницький потенціал. 1833 року він засновує фірму «В. Вагнер і К°», у тому ж році стає одеським першої гільдії купцем. Два роки потому Вагнер разом із Петрококіно вже викупають у Кортацці його магазин. Розділивши справу між собою, вони назавжди розходяться. 1836 року торговельний оборот Вагнера сягає 250 тисяч рублів на рік. Його магазин розташований у чудовому місці – на розі Дерибасівської та Рішельєвської, у будинку Киріко. Продають тут вироби іноземних мануфактур, іноземні сукна. 

Накопичивши достатньо великий капітал, Вагнер захоплюється ідеєю побудувати в місті першокласний готель. У 1848 році він викупає в князя Гагаріна землю по Преображенській вулиці, поруч із міським садом. Князь планував там будівництво театру, але не склалося. Вагнер залучає наймаститішого архітектора — Франца Боффо, і в 1852 році на цій ділянці з’являється величний триповерховий будинок. 19 вікон на фасаді на кожному поверсі, два флігелі, склепінчасті підвали, власна цистерна для збору води... Надзвичайно!

Вагнер назвав свій готель «Європейський», але в довідкових книгах тих років його згадують як «готель Вагнера». Внутрішнє оздоблення відрізнялося розкішшю: мармурові сходи, дубового дерева підлоги та рами, вікна з богемського скла. Особливий комфорт забезпечували водопровід та ватерклозети, що в Одесі тоді (та й не лише в Одесі) було великою рідкістю. 

Мандрівник, який приїхав лікуватися до Одеси влітку 1853 року, згадує це так:

«Знайшли зручний готель, званий Європейським; три кімнати чудових, меблі чудові... Чистота незвичайна. І за це на добу 3 рублі сріблом; тут же і по 7 рублів на другому поверсі. Антре чудове, сходи мармурові, всюди драпрі; я в Москві не бачив, навіть у Пітері. На подвір'ї готелю, де обідають, вечеряють, чай п'ють і в день перебуде 500 людей, і за тим тиша, історій ніколи не буває; у дворі басейн, куди збирається дощова вода, звідки накачується вода для пиття та вмивання...»

Можливо, готель вийшов аж надто ідеальним. Можливо, самому Вагнеру не дуже подобалося, що "історій ніколи не буває". Бо він охолов до ідеї готелю за кілька років і вирішив повернутися до справи, з якої колись починав: до торгівлі.

Величезний готельний будинок спочатку вирішено було віддати в найми, а потім взагалі продати. Та врешті решт невгамовний німець винайшов третій варіант: обміняти готель на іншу будівлю. З цією несподіваною ідеєю 1858 року він звернувся до Опікуна Одеського навчального округу, яким служив тоді знаменитий хірург Микола Пирогов. Бо будівля, на яку заглядався Вагнер, належала Рішельєвському ліцею. Вагнер зацікавився насамперед шикарним місцем розташування ліцейського будинку, що знаходився одночасно на Катерининській, Дерибасівській та Ланжеронівській вулицях, та його розмірами. Він задумав розмістити там величезний сучасний магазин зі складами та підсобними приміщеннями. 

Як зрадів такій пропозиції Пирогов, ми можемо дізнатися з його подання міністру народної освіти. Пирогов розписав усі вигоди запропонованого обміну: і чудове внутрішнє планування будівлі готелю Вагнера, і його міцність та обладнання водопроводом та ватерклозетами. І одразу ж висловив пропозицію розмістити на одному з поверхів ІІ гімназію, а частину приміщень передати Опікуну навчального округу, його канцелярії та директору гімназії, а в інших приміщеннях влаштувати квартири, в яких можна за помірну плату поселити до 20 вчителів. Вчителі і тоді вже були, за виразом Пирогова, «стиснуті через недостатність коштів у худих приміщеннях». 

Аргументи Пирогова спрацювали. 1858 року було отримано «Високий дозвіл на проміну старих будівель Рішельєвського ліцею з землею, що знаходиться під ними і дворовим місцем, на будову і дворове місце купця Вагнера на Преображенській вулиці, де міститься Європейський готель». У серпні того ж року було підписано договір.

Схоже, вся ця історія зайняла деякий час, бо лише 1865 року з'являються нотатки в газетах про те, що «Англійський магазин Вагнера перенесений на ріг Дерибасівської та Катерининської вулиць, до будинку колишнього Рішельєвського ліцею». 

«Англійський магазин» Вагнера справді вражав. Пропонували тут англійські, французькі та німецькі товари, «одержувані прямо з найкращих місць виробництва». Працювали в магазині 17 службовців. Каталог товарів займав 19 сторінок. Продаж товарів у магазині здійснювався «за рішучими цінами», тобто — договірними. 

Тут можна було купити що завгодно: косметичні та запашні речовини, золоті вироби, столове срібло, тканини, вогнепальну зброю, кінську збрую, садовий інвентар, янтарні мундштуки й пожежні помпи, черепахові гребені і пробкові пояси для плавання, лорнети, сигари... Та, звісно ж, найсучасніші товари: швейні машини, електричні лампочки, спортивне приладдя. Наприкінці 1860-х у магазині Вагнера з'явилися американські товари. 

Окрема сторінка історії будинку Вагнера - його знамениті орендарі. Заклад ювеліра Гавсевича, тютюновий магазин Асвадурових, пивна заводу Ансельма.

Але, попри рішучий успіх магазину, пізніше Вагнер все ж таки повернувся до готельної справи. Він став утримувачем іншого готелю – «Вікторія», на розі Преображенської та Херсонської вулиць, у будинку Дур'яна. Цього разу обійшлося без масштабного будівництво. Вагнер просто перетворив тамтешні мебльовані кімнати на першокласний готель. 

Номери в готелі коштували від 1 до 4 рублів і мали ванни та душі. Готель пропонував «телефон та інші зручності», а також трансфери, тобто «екіпажі для тих, хто приїжджає або від'їжджає, та для прогулянок проживаючих». Ресторан під особистим наглядом власника пропонував французьку, російську та польську кухні. Спеціальні зали та окремі кабінети, велика спільна зала та окрема веранда, обидві з модним більярдом. Пізніше готелем займалися спадкоємці Вільгельма Вагнера.

Вільгельм Вагнер був активним учасником життя міста. Ще 1848 року Вагнер брав участь у діяльності Одеського міського піклування дитячих притулків, був скарбником піклування, а у 1862 — його почесний старшина. 1858 року Одеська Публічна бібліотека повідомляє про дарунок Вагнера — "чотири великі томи Біблії польською, французькою, німецькою та англійською мовами в прекрасній лондонській палітурці". Починаючи з 1863 року Вільгельм Вагнер протягом десяти років був голосним від купецтва в Міській думі. Був членом Товариства газового освітлення, членом Комітету спорудження мостових. Його дружина Катерина перебувала у Жіночому Благодійному товаристві, членами якого ставали лише жінки з найвищих верств суспільства.

Ім'я Вагнера пов’язане в Одесі одразу з двома топонімами: «будинок Вагнера» на Дерибасівській та Вагнеровський провулок. У цьому провулку він влаштував собі розкішну дачу на дві будівлі, площею понад 8 десятин. 

Після смерті Вільгельма Вагнера 1882 року власником торгового дому став чоловік його єдиної дочки Олени — Карл Рінк. Сам поважний одеський купець першої гільдії, він почав іменувати себе Рінк-Вагнер, щоб славетне прізвище не згасло. 1908 року торговий дім урочисто відзначив своє 75-річчя. Почесно відомий торговий дім Вагнера проіснував до Першої Світової війни. 

А що ж до галасу про забудову Міського саду — схоже, то було чимале художнє перебільшення. По-перше, територія Міськсаду не тільки не зменшилася з часів дарування його одеситам, а навпаки — збільшилася. А, по-друге, переконатися в безневинності Вагнера можна на власні очі: сьогодні на місці того самого «Європейського» готелю біля Міського саду стоїть будівля університетської бібліотеки.