Зі своїм паном та зі своїм хамом

Віталій Гаврилович Боровик (Боровиков) (1864 – 1937)

1911 року в Одесі було лише два заклади з україномовною вивіскою: ковбасна крамниця К. Литвиненка та книжкова крамниця Боровиків «Діло» на перетині вулиць Преображенської/Єлисаветинської. У вітрині тієї книгарні був розміщений портрет Тараса Шевченка. Там можна було знайти українські книжки, видані в обох імперіях, де мешкали українці. Що ж то був за Боровик? Занадто зухвалий чи просто підприємливий?

На погляд сьогодення, Віталій Боровик — шановний український громадський діяч, письменник та перекладач. На погляд Російської імперії — анархіст зі шкідливими демократичними ідеями. 

Народився пан Боровик у місті Ніжин 1864 року. Його батько був відставним офіцером, сім’я мала невеличкий маєток на Вінниччині. Хлопчиком навчався в Острозькій прогімназії та київській гімназії. Потім був університет св. Володимира, математичний і фізико-математичний факультет. Йому запропонували навіть залишитися при університеті для підготовки до професури на кафедрі технічної хімії. Але, за словами самого ж Боровика, він відмовився

«з міркувань політичного характеру».

Що то були за міркування, здогадатися не важко. Адже ще під час навчання в університеті Боровик належав до літературного гуртка «Плеяда», де був залучений Лесею Українкою до створення бібліотеки перекладів зі світової літератури. І був серед засновників «Братерства тарасівців», осередки якого незабаром виникли в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові. Звісно, це товариство одразу привернуло увагу поліції. Воно проіснувало неповних два роки, після чого було розгромлено жандармами. Багатьох членів «Братерства» заарештували, але за відсутністю вагомих доказів доволі швидко відпустили. 

До Одеси Боровик переїхав через хворобу (гнійний плеврит). Та замість насолоджуватися приморським кліматом, він одразу ж влаштувався помічником експерта при Одеському філоксерному комітеті (філоксера — це паразит, що вражає листя і кореневу систему винограду). Пізніше став експертом Кримського філоксерного комітету. У 1895 році Віталій Боровик одружився з донькою відомого українського художника-графіка Амвросія Ждахи – Оленою. 

У 1899 році колезький секретар Боровик став інспектором Михайло-Семенівського сирітського будинку в Одесі. Мешкав він у самому будинку Сирітського дому, який розташовувався на Хуторській, 36. І того ж року його  заарештовано за пропаганду серед молоді шкідливих «українських анархо-соціалістичних ідей» і – головне та найстрашніше! – «демократизацію навчального процесу». Під час обшуку в Боровика знайшли револьвер, дві друкарські машинки та багато забороненої літератури. Тобто типовий набір злісного українського революціонера. Кілька місяців він просидів у одеській в’язниці. За рішенням суду йому, як політично неблагонадійному, було заборонено проживати в Херсонській губернії та працювати в структурах міністерств народної освіти, іноземних справ та двору. 

Боровик виїхав до Волині, до Одеси він зміг повернутися тільки в 1911 році. Тут він оселився на Соборній площі, 2, та повернувся до сільського господарства — його призначили старшим спеціалістом при Департаменті землеробства. 

Після «Братерства тарасівців» його політична діяльність на деякий час стає обережнішою та носить більш громадський, культурний характер: Боровик бере участь у роботі «Одеського українського клубу» і музично-драматичного товариства «Українська хата». І приходить до ідеї власного бізнесу, де прибуток можна було б поєднати зі справою його життя. 

1911 року родина Боровиків засновує українську книгарню на вулиці Преображенській, 11. Боровик вже «неблагонадійний», тож книгарня записана на дружину — Олену Боровик. 

І невдовзі ця книгарня стає відомою на всю Україну. 

Згодом Віталій Боровик засновує і власне видавництво – «Воля і Доля», склад якого знаходився в його книгарні «Діло». Першим виданням цього новоутвореного видавництва стає поема Степана Руданського «МАЗЕПА Гетьман Український».

На сторінці 31 надруковане гасло, що належить Боровику:

 «Самостійна Вкраїна! Конфедеративна спілка з суміжними державами! Українці, гуртуймося! Записуйтеся до братерства Мазепинців-Самостійників! Запис і пожертви приймаються: в книгарні Діло – Одеса, Преображенська ІІ, та у В.Боровика – Одеса, Соборна пл. 2». Як бачимо, обережності йому вистачило ненадовго. 

Видавництво «Воля і Доля» за час свого існування видало близько п’яти видань.  Під №5 значиться фантастична казка М. Альбіковського «Сатанаїл», датована 1918 роком, а під попереднім четвертим номером ішов драматичний малюнок О. Кобця «Тарасова ніч». 

Під час Першої Світової війни Боровик очолив Одеський український комітет допомоги виселенцям з Холмщини, Галичини, Буковини й Закарпаття. Він приймав біженців у себе вдома на Соборній площі. Організував першу українську початкову школу в Одесі для дітей біженців. 

Після повалення царату бере активну участь у створенні українських шкіл в Одесі. Записатися до цих шкіл можна було в книгарні «Діло» та вдома у Боровика. З весни 1917 року в Одесі починає виходити журнал/газета «Українське слово», і з третього номера його редагує Боровик. Редакція видання теж перебирається до його квартири.

Боровик брав участь у відновленні діяльності товариства «Просвіта» в Одесі, яке було заборонено у 1909 році. «Просвіта» розпочала свою роботу в приміщенні Англійського клубу, але навесні 1920 року, коли більшовики почали операцію проти «підпільної петлюрівської організації», багатьох членів «Просвіти» було заарештовано. Дивом вцілів Боровик, який до того ж 1918 року був обраний заступником голови осередку Української партії соціалістів-самостійників.

Після встановлення Радянської влади в Одесі його спочатку призначили спеціалістом із виноградарства та виноробства, а потім Завідувачем відділення спеціальних культур. Як хімік та селекціонер цей невгамовний «самостійник» сприяв заснуванню та становленню сільськогосподарського інституту в Одесі. 

У роки радянської влади Боровик працює над перекладами творів з англійської та російської мов. Цей поліглот вільно володів англійською, французькою, німецькою, польською, італійською, гірше – румунською і татарською, вивчав грузинську, ідеш. Пізніше вивчав навіть китайську. Складав тлумачний словник живої української мови. На жаль, всі ці матеріали були втрачені під час Другої світової війни.

Про самостійну Україну довелося забути, але радянська влада не забула сміливих ідей Боровика. 26 грудня 1937 року сталося неминуче: Віталія Боровика було заарештовано «як активного діяча контрреволюційної націоналістичної організації». За два дні «трійка» оголосила «розстрільний» вирок, який було виконано наступного дня. 

Дружина і діти Боровика залишилися жити в Одесі. Старший син Роман разом з Юрієм Липою заснував товариство української молоді «Січ», працював у Ботанічному саду Одеського університету. Молодший син Юрій, автор видавничого знаку видавництва «Воля і Доля», працював лікарем на військовому флоті. Донька Галина навчалася в Одеському театральному інституті ім. Кропивницького. У 1986 році Галина Боровик добилась реабілітації свого батька.

Родина Боровиків проживала на Соборній площі майже сто років, з 1911 по 2004 рік. Саме в цьому році залишки історичної квартири були продані нащадками Боровика.

Сьогодні цікаво згадати, що ще 1918 року Віталій Боровик видав кольорову листівку з гаслом: «Самостійна Україна із своїм Богом, своїм паном і своїм хамом». І кожен може вирішити для себе, чого тут більше — геніального передбачення чи тверезої самоіронії.