.png)
Борис Ісайович Сапожников
Бердичівський міщанин Борух Шаєвич (Борис Ісайович) Сапожников (1860 або 1859 – 1944) змалку навчався печатній справі. Спочатку він працював складальником у друкарнях у рідному Бердичеві, а 1877 року — в друкарні Миколи Хрісогелоса в Одесі та одночасно в друкарні газети «Одеські новини».
Після 5 років військової служби, де він працював писарем 49 піхотного Брестського полку, у 1892 році Сапожников отримав дозвіл на відкриття друкарні в будинку Бухштаба, №28 (пізніше 32), на розі Троїцької та Рішельєвської вулиць.
До початку 1920-х років, коли радянська влада націоналізувала усі друкарні міста, Сапожников кілька разів змінював адреси. Друкарня розташовувалась на Рішельєвській, 27, в будинку Фельдмана, а з 1912 року — на Жуковській, 12. З 1894 року типолітографія Сапожникова називалась «комерційною».
У 1912 році в друкарні працювали 12 працівників, а довідкова книга «Торгівельно-промислова Росія» відносила її до середніх підприємств з річним оборотом не вище 20 000 рублів. Друкарня Сапожникова своєчасно та якісно виконувала замовлення, а сам Борис Ісайович був досвідченим фахівцем, який ретельно підбирав працівників, віддаючи перевагу сімейним євреям.
У різні роки друкарня випускала різноманітні періодичні видання, такі як газета «Одеські дні», літературно-художній журнал «Сучасний театр та шантан», журнал «Момент» з єврейським відділом та інші.
У 1909 році в друкарні Сапожникова друкувались газети «Одеська думка» та «Одеське життя». Журнал «Ранок Одеси» та літературно-художній журнал «Дитинство та отроцтво» виходили в 1911 році. Борис Ісайович також виступав редактором-видавцем журналу «Друг жінок».
На підприємстві Сапожникова були надруковані путівники «Одеський чичероне» (1908) та «Одеса та повіт» (1909). Друкарня випускала як серйозну літературу, так і легковажну, яка приносила значний дохід. Наприклад, книга «Єльза Гавронська або Страшна тайна підземелля» швидко розкупалась та приносила великий прибуток.
У 1903 та 1907 роках підприємство Сапожникова отримало срібні медалі на виставках в Афінах та Ростові. На початку 1917 року Борис Ісайович був удостоєний звання Особистого Почесного громадянина за виконання замовлень для військових та державних установ.
При радянській владі Сапожников втратив свою друкарню, але зумів зберегти та примножити свої капітали, займаючись торгівлею. Під час Другої світової війни він залишився в Одесі, сподіваючись відкупитися від румунських військових. Однак його вбили бандити на початку 1944 року.
Родина Дроздовських товаришувала з правнуком Б. Сапожникова, Олександром Сапожниковим. Відомо, що син Сапожникова був льотчиком під час Другої світової війни, а онучки Леля та Роза отримали в 1936 році фотографію діда, який, хоча й був позбавлений громадянських прав, виглядав дуже респектабельно. Сім'я Сапожникових продовжується праправнуками запасного писаря.