Золоте руно Вассалів

Рене (Роман Осипович) Вассаль

Багато хто був здивований, коли французький дворянин Рене Вассаль отримав титул камергера Російської імперії. Такої честі до нього бували ушановані лише представники стародавніх місцевих сімей — як от Долгорукі чи Трубецькі. Подібних титулів не отримували іноземці. За які ж такі особливі заслуги був відзначений цей француз? Все просто: Рене Вассаль заснував та розвинув на Півдні цілу галузь сільського господарства — вівчарство. 

З 1797 року починається помітний розвиток вовномийних підприємств у Росії. У 1804 році засновано «вівчарний завод» біля Одеси. Уряд починає надавати землі на півдні України для розведення тонкорунних овець, вовна яких потім відправлялася до мийних цехів. Це питання врегульовують законодавчо: у січні 1804 року видають спеціальні правила роздачі в південних губерніях пустих казенних земель — для створення «вовномийних підприємств».

З іншого боку, ще з кінця XVIII століття французька аристократія, що змушена залишити батьківщину через революцію, поступово переселяється на Південь України. То чому б не залучити цих французів до розвитку тих галузей, у яких вони традиційно були професіоналами? Так і зробили, і французькі підприємці, попри весь свій аристократизм, добряче допомогли з господарським засвоєнням південних регіонів. У сфері тонкорунного вівчарства та виробництва якісної вовни ці емігранти не мали собі рівних. 

На початку XIX століття відомий французький підприємець Вільгельмін Рув’є отримав від уряду 100 тисяч рублів асигнацій для виробництва чистої вовни. Бо саме він ініціював створення такого підприємства в Таврійській губернії. Його наступниками були Карл Потьє та Рене Вассаль — зять і племінник Рув'є. 

До питання слід було підійти комплексно: потрібні були водночас і дорогі вівці з найкращим руном, але й непримхливі в розведенні. Такі, що добре приживуться у нашому засушливому степному кліматі. Для якнайкращого ефекту Рене Васаль детально ознайомився з практикою тонкорунного вівчарства в Іспанії, де умови були дещо схожі. За підтримки одеського градоначальника Дюка де Рішельє йому вдалось організувати вівчарство на території не тільки Херсонської, а й Таврійської губернії. Згодом сам Вассаль згадував, що сучасники скептично оцінювали його перспективи. Але врешті решт його вівці пристосувалися до місцевого клімату,

їх кількість невпинно збільшувалась, і це приносило величезні прибутки. Вассаль став одним з найуспішніших господарників півдня України та майже монополістом у виробництві чистої вовни. 

Цьому сприяла висока ціна на вовну: Вассаль отримував спочатку в Москві до 75 рублів асигнаціями за вовну. Потім почав відправляти вовну за кордон, де за чисту та сортовану давали по 105 рублів, а іноді й 150 рублів за пуд. Він зміг домогтися виходу своєї продукції й на західноєвропейські ринки збуту. Цьому посприяла державна підтримка та той факт, що Великобританія — найбільший заводчик овець та виробник вовни — призупинила торгівлю з Європою. До країн Західної Європи товари Вассаля їхали через одеський порт. 

Збереглися захопливі описи того, як були влаштовані вовномийні, де зібрану вовну переробляли на товар, готовий до продажу. Ще 1823 року Вассаль заснував у Херсонській губернії вовномийню, яка випускала близько 22 тисяч пудів чистої вовни на рік. У 1830-х мандрівник Демидов, що побував там, описує її так:

«Вона влаштована на великому острові, що утворюється рукавами Дніпра, і складається з багатьох великих дерев'яних будівель. У верхньому поверсі працюють жінки, які розщипують вовну, вже вимиту, та розбирають її за сортами; у нижньому влаштовано безліч комор, з яких у кожній зберігається особливий сорт вовни. Тут знаходиться прес. Цим пресом уминаються пакунки з вовною».

Погляд мандрівника залишив нам і виробничі, і мальовничі деталі: 

«Чани, в яких виконується миття вовни, встановлені на великих плотах; миттям займаються 200 дівчат віком від 18 до 20 років, які перебувають під наглядом кількох літніх жінок. У спеку молоді робітниці вживають час відпочинку для купання; тому на плотах не було майже нікого. Зате навколо плоту, на річці, було розсіяно безліч дівчат, що плавали...»

Та повернімося до овець — їх у володіннях Вассаля було розсіяно набагато більше! 1849 року Вассаль має 60 тисяч голів чистокровної породи, на 40 тисячах десятин землі. Сучасники відмічають, що вівці Вассаля так звикли до тутешнього клімату, що вимагають менше нагляду, ніж місцеві вівці. Цілу весну, літо і до глибокої осені, яка б не була погода, вівці кочують на відкритому повітрі. І переносять без шкоди дощ, бурі та найсильніший жар, не потребуючи укриттів чи кошар. 

Як справжній француз, цей дворянин ніяк не міг бути байдужим до винограду та виробів із нього. І не був. У багатьох повітах Херсонської губернії, зокрема в Одеському, Вассаль заклав основи висадження виноградних ліз і організовував виробництво місцевих лікерів. 

Рене Вассаль у результаті став власником багатьох маєтків у Дніпровському, Херсонському, Одеському повітах. В Одесі представники родини Вассаля володіли нерухомістю у Воронцовському провулку, будинками на вулицях Приморській, Гаванній, Жуковського, Гоголя, Дворянській, Садовій, Тираспольській, на Манежному спуску, Миколаївському бульварі та Середньофонтанській дорозі. 

Успішний бізнес став базою для меценатства, яке було нормою життя для Рене. Він багато допомагав як нужденним співвітчизникам, так і тим, хто потребував підтримки для початку власної справи. Наприклад, саме Вассаль виділив для будівництва судноремонтної верфі Ежена Вадона частину земель на територіях, де знаходились його вовномийні в Херсоні.

У своєму маєтку Софіївка він створив і фінансував двокласне народне училище. Усім, хто бажає, було дозволено відвідувати також і грязелікарню, яку він відкрив у маєтку Келегейські хутори (нині селище Гладківка). Водночас родина Вассалів щедро допомагала постраждалим від військових дій. І — як ми назвали б це сьогодні — донатила на армію. Вассалі, зокрема, спорядили один із найкращих загонів снайперів під час Кримської війни 1855 року. 

Донька Рене Вассаля, Софія, присвятила все своє життя благодійництву і меценатству, збудувала католицьку церкву Святого Петра і Павла в Одесі на вулиці Гаванній, на території якої дозволено було жити бідним. Сини Рене Вассаля – Євген, Володимир та Олександр – займались будівництвом шляхів сполучення. Володимир та Олександр осіли жити в Одесі. 

Володимир став учасником Імператорського товариства сільського господарства на Півдні України. Був гласним і представляв інтереси мешканців Одеси в Херсонському земському зібранні, інші представники родини обирались гласними Таврійського земського зібрання. Олександр мав винне виробництво, кілька десятків ферм та хуторів із виноградниками. Більшість із них були пограбовані чи знищені під час селянських повстань у 1905 році. Але Вассалі впорались і з цим.  

Тож коли хтось почне доводити, що країні взагалі не потрібні мігранти, просто нагадайте йому цю плеяду французів: Вассаль, Потьє, Вер’є. Бо мігранти бувають різні.