Перший одеський фотограф Гааз

Днем народження комерційної фотографії в Одесі можна сміливо назвати 27 грудня (за старим стилем) 1843 року. Саме в цей день художник Філіп Гааз розмістив своє оголошення про відкриття  фотографії та виготовлення фотографічних портретів. 

Історичне оголошення було надруковане в газеті «Одеський вісник», і майстер не скупився на саморекламу: 

«Досягнувши високого рівня бездоганності в схожості та чистоті обробки  портретів за допомогою дагеротипа, запрошую любителів цього дивовижного винаходу прийти до мене для складання поняття про мої нинішні твори. Портрет однієї особи, в тіні, друкується впродовж 10-14 секунд, а знімок неживого предмета (наприклад, з малюнка, бюста, картини) – в одну секунду…».

Врешті решт, зайва скромність художнику ні до чого. До того ж навіть прискіпливий Олександр Дерибас у своїх спогадах називає Гааза серед перших майстрів: «Найкращими фотографами в старій Одесі вважалися Філіп Гааз, Феодоровець, Хлопонін та К. Й. Мігурський». 

Пальма першості серед ранніх одеських майстрів світопису недарма належить  «живописцю Мюнхенської королівської академії живопису» Філіпу Гаазу. Він, як і всі перші фотографи, дійсно був професійним живописцем. Адже дагеротипія, як і пізніше калотипія (фотографія), давали лише абріс, який треба ще було довести до схожого з оригіналом зображення. 1842 року, у газетній рекламі до-фотографічного періоду, Філіп Гааз заманював потенційних клієнтів саме тим, що використовує дагеротипію для створення мальовничих портретів.         

Нагадаємо, що в середині ХIХ століття рівноправно існували два напрямки світопису: дагеротипія, яку винайшли Дагер та Н’епс у 1839 році; та калотипія, ближча до сучасної фотографії, яку винайшов Талбот у 1841 році. Різниця полягала в тому, що в дагеротипії зразу ж отримували позитив, а в калотипії спочатку негатив. 

Польський письменник Юзеф Крашевський у своїй книжці «Спогади про Одесу, Едісан та Буджак» від 1846 року описує фотомайстерню Гааза іронічно, без жодної поваги:

«Всередині старого закутка, в якому фоном слугує стіна, оббита білим фланелевим покривалом – замість аксесуарів – гори мусора та брудного посуду. Столик, два крісла – біля камери. Усаджують тебе з дивовижною поспішністю перед важкою камерою, укладають голову – і бідоласі сказано сидіти нерухомо…».

Але і результатом Крашевський вражений. Коли пластина виходить із ванни оброблена та оправлена, письменник визнає: «Потрібно наочно побачити, як  виникають риси твоєї зовнішності… зачаровує». 

Коштувала фотографія в ті часи 25 рублів. Чималі гроші, але все ж таки дешевше і набагато швидше, ніж старий добрий портрет маслом на полотні. Та піонери одеської фотографії жорстко конкурували між собою, постійно  підвищували свою майстерність та засвоювали нові методи фотографії, що з’являлися один за одним. Не відставав і фаворит цих перегонів — Філіп Гааз. 

Вже в першій половині 1845 року він обладнав студію для оперативного кабінетного фотографування, усунув оптичні спотворення, а до того ще й знизив ціни. У його новій майстерні весь процес цілком займав лише 15 хвилин. Фотографія розташовувалась у домі Гека на розі вулиць Садової та Преображенської.

1856 року — знов інновації. Газета «Одеський  вісник» повідомляє: «Живописець та фотограф Ф. Гааз, салон якого розміщується в будинку Генцеля на Поліцейський вулиці, виконує стереоскопічні портрети з дивовижним рельєфом. Коли вони розфарбовані, вони створюють абсолютну ілюзію реального обличчя». 

В 1857 році невгамований  Філіп Гааз оголошує про новий засіб виконання фотопортретів на цераті. Ціна таких портретів — від 3 до 4 рублів сріблом. Фотографії на папері коштували 7 рублів. Вже не 25, як на початку, але фотографії в середині ХIХ століття все ще доступні тільки заможним одеситам.

Тим часом з легкої руки підприємливого Гааза число фотографів у місті поступово зростає. У «Новоросійському календарі» за 1860 рік разом з ветераном Гаазом їх нараховується вже п’ятеро. Для Одеси тих років — вельми суттєва кількість.

1864 року фотограф Філіп Гааз випустив до 70-річчя Одеси дюжину фотографій візитного формату (6,5 х 10,5 см) з визначними пам’ятками міста. Завдяки цьому ми маємо унікальний ландшафтний знімок Покровської церкви на Олександрівському проспекті. Церква будувалась за проєктом архітектора  Фраполлі протягом 10 років, з 1812 по 1822-й, та була варварськи знищена в 1930-х. На історичному знімку збережена не тільки церква, що прикрашала Одесу 110 років поспіль, але й первісний вигляд Олександрівського проспекту — ще без тротуарів та мостових. 

Якщо в 1845 році фотографія Гааза знаходилася на розі вулиць Садової та Преображенської, то пізніше, на початку 1850-х років, він працював на вулиці Поліцейській, у будинку Генцеля. 1866 року популярний фотограф мав уже достатньо збережень, аби викупити великий дім на Поліцейський цілком. Відтоді й до 1920 року він належав Гаазам: спочатку Філіпу, а після його смерті – сину, купцю Альбіну Гаазу. Інший син Гааза, Вільям, також мав свій багатоквартирний будинок в центрі міста в кінці Тираспольської вулиці.

Схоже, багаторічне творче служіння світопису збагатило першого одеського фотографа Філіпа Гааза та його родину. А ще кілька десятиліть потому фотографічні заклади в Одесі вже процвітали, розташовуючись не тільки в центрі міста, а й на Пересипу, Молдаванці та Слобідці. Ціни ставали демократичнішими, фотографія «пішла в народ». Одеса ж іще довго тримала першість у сфері фотографії, і саме тут 1916 року заснували перший у країні навчальний заклад — «Трирічні фотографічні курси Г. С. Михайлова-Мучкіна».  

А до портрета блискучого першого — в усіх сенсах! — фотографа Одеси варто додати хіба що трохи людяності, маленьку кумедну рису. Сучасники помічали, що часом Філіп Гааз страждав від глухоти. Тобто не чув (деякі підозрювали, що удавав, ніби не чує), коли вередливим клієнтам не подобались його фотографії...