.png)
Торговий та Банкірський дім «М. Ашкеназі»
Якими тільки шляхами не приходили до Одеси її майбутні славетні громадяни! Наприклад, засновник видатної одеської родини Ашкеназі – Мойсей Нафталійович – походив з португальських єврейських банкірів. Народився він 1811 року в Німеччині. Згодом переселився до Могилів-Подільського, де багато років тримав контору, що постачала подільську пшеницю та вовну до одеського порту. І тільки 1864 року з’явився перший одеський паросток майбутнього фінансового гіганта: Мойсей Ашкеназі заснував відділення своєї фірми в Одесі.
У 1866 році низка успішних хлібних угод вивела його підприємство на одне з провідних місць у зерновій торгівлі. З 1868 до списку послуг Ашкеназі додаються фінансові операції. Мойсей Ашкеназі переїжджає до Одеси та починає експортувати хліб за кордон. Приблизно тим самим – із великими коливаннями – будуть займатись одеські Ашкеназі наступні десятиліття. Фінансові операції та експорт зерна зроблять їх однією з найбагатших та найвпливовіших родин в Одесі.
Але якщо вже ми з вами в портовому місті, то дозволимо собі невеличку метафору: порівняємо сімейний бізнес Ашкеназі з величним парусним кораблем. Перший капітан – Мойсей – збудував корабель та змінив його порт приписки на одеський. У 1875 році він передає управління своєму сину Євгену.
Зазначимо, що Євген Мойсейович на той час вже завів солідні родинні зв’язки. Його дружиною була Луїза Розенберг, одна з п’яти доньок великого цукрозаводчика Гесселя Розенберга.
Інші її сестри були одружені не менш вдало. Серед їхніх чоловіків – відомі банкіри Горацій Гінцбург та Сигізмунд Варбург, барон фон Гірш, будапештський фінансист Герцфельд. Тобто молодий «капітан» Євген Ашкеназі мав добрі карти підводних течій у підступному морі фінансів.
І не дивно, що під керуванням нового голови обороти фірми Ашкеназі значно зросли. Наприкінці 1880-х вони досягли астрономічної на той час суми в 17 млн рублів. Мільйони ділилися рівно навпіл: 8,5 млн – торгові угоди, 8,5 млн – фінансові операції. У торгових угодах 6 млн припадало на оптові, решта – на роздрібні. Якщо перерахувати на сьогоднішні гроші, то це обороти в десятки мільярдів доларів. Операції носили переважно характер вексельних угод з цукру, зернопродуктів та вовни. В Одеській конторі Державного банку Євгену Ашкеназі відкрито пред'явницький кредит на 500 тисяч рублів (зазвичай давали не більше ніж 300 тисяч).
Свого максимума експортні операції зернових ТД «М. Ашкеназі» досягають у 1883 році, потім починається поступове падіння. П’ять років потому обсяг експорту падає вдесятеро. І це аж ніяк не прикмета занепаду торгового дому. Просто корабель Ашкеназі дає крен у бік банківських операцій, втрачаючи інтерес до торгових. Та кредитують переважно все той же експорт пшениці.
Згадаємо, що з 70-х років на Півдні починаються десятиліття неспокійні, бурхливі. Зростає сільськогосподарське виробництво, разом із тим розширюються ринки збуту його продукції. Це вимагає розвитку сухопутного та водного транспорту. Але залізничні шляхи часто-густо збудовані так, що лише подовжують відстані між пунктами та призводять до подорожчання товарів. Технічне оснащення чорноморських портів теж не на висоті. Навіть одеський порт, що вважається кращим в імперії, суттєво поступається багатьом зарубіжним. Розвивати потрібно негайно і все: від логістики до страхування. До того ж під боком зростає міцний порт-конкурент у Миколаєві. У цих умовах стає зрозуміло, що кожна зміна комерційного курсу Ашкеназі – не примха, а виважена відповідь на виклики часу.
Неспокійні роки настають і на сімейному фронті. 1887 року помирає Мойсей Ашкеназі, а три роки потому – його син і спадкоємець Євген. Дві смерті майже поспіль породжують чутки про ліквідацію фірми, про це навіть пишуть у газетах. Та незабаром виходить спростування: «покійний встиг зробити розпорядження, щоб фірма існувала, як і раніше, під керівництвом колишніх його повірених. Головним представником фірми є дружина покійного».
Формально фірма переходить до сина Євгена Мойсейовича – Зігфріда Ашкеназі. Але, зважаючи на неповноліття сина, до керма стає вдова Луїза Ашкеназі. Одеський комерційний суд дозволяє Якову Ландау та Юліану Бруку – багаторічним співробітникам Євгена Мойсейовича – «безперервно продовжити, під наглядом Луїзи Ашкеназі, торгове підприємство».
Спадкоємець Зігфрід, досягши у 1895-му повноліття (21 рік), бере повноправну участь в управлінні Торговим домом "М. Ашкеназі". Зазначимо, що Луїза Ашкеназі довгі роки керувала сімейним підприємством разом із сином і безсумнівно причетна до фінансового успіху. Однак до історії Одеси вона увійшла насамперед як видатна благодійниця, і це заслуговує на окрему розповідь.
Зігфрід Ашкеназі, як і його батько, укладає вельми вигідний шлюб. У 1898 році його дружиною стає баронеса Ганна Гінцбург, дочка банкіра та золотопромисловця барона Горація Гінцбурга. Таким чином Ашкеназі укріплюють сімейні зв’язки з діловою Європою, бо Гінцбурги пов'язані з європейськими банкірськими домами (Варбург та Ротшильд). Гінцбургам цей шлюб також цікавий – з погляду ділових інтересів на Півдні.
Серед операцій, що проводила фірма Ашкеназі у 1895 році, ми спостерігаємо деякий безлад. Це і метушливий продаж-купівля нерухомості, і купівля пароплава «Рюрік», що возить вантажі до Батумі та Рені, і навіть торгівля вживаними сільськогосподарськими машинами. У міській газеті за 1895 рік знаходимо дивне оголошення: «у конторі торгового дому М. Ашкеназі» продаються «три молотарки і три паровики заводу Клейтона і Шутльворта, маловживані». Та поступово Зігфрід Ашкеназі вирівнює сімейний фінансовий корабель і бере новий курс – на участь у капіталі перспективних підприємств. З 1897 року фірма зайнялася суто кредитно-фінансовими та інвестиційними операціями.
Приклад подібної діяльності – відкриття торговими домами "М. Ашкеназі" та "Вільям Джекобс, Овен та Ко" пароплавства "Зірка" у вигляді акціонерного товариства. Статутний капітал становив 1 млн рублів, 70% з яких були грошима сім'ї Ашкеназі. Відповідно до вкладів розподілявся і прибуток. Чому саме пароплавство? А згадаймо про транспортні та логістичні проблеми, що тоді назріли в Одесі. Експортні операції морем вимагають транспортних засобів, а тим часом ставки на фрахт суден постійно зростають. Іншим підприємством, куди Ашкеназі вкладає кошти, стає засноване 1896 року в Миколаєві «Товариство Южно-Руських плавучих елеваторів» зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.
У 1909 році фірму Ашкеназі реорганізовано згідно з новим курсом. Замість Торгового дому засновано повне товариство з солідним капіталом 1,5 млн рублів. А 1911 року засновано «Банкірський Дім М. Ашкеназі» – фінансово-кредитну контору, хоча і не банк у повному розумінні цього слова. Банкірський дім розміщується в будинку Новікова на вул. Рішельєвській, 4.
Масштабним проєктом Банкірського дому Ашкеназі стає участь в організації державних позик. Необхідність у них була викликана Першою світовою війною, що вибухнула у серпні 1914-го. Цікаво, що саме на невдалій державній позиці свого часу прогорів банкірський дім їхніх родичів баронів Гінцбург. Хоча Гінцбурги пережили це порівняно легко, перекваліфікувавшись на золотопромисловців. Але Ашкеназі – не прогоріли.
Банкірський дім Ашкеназі залишався прибутковим навіть у суворі воєнні роки. Наприклад, 1916 року прибуток склав більше ніж 186 тисяч рублів. У вельми не простому 1917 році прибуток збільшився до 260 тисяч.
У заповіті патріарха Мойсея Ашкеназі все його «майно та папери» оцінені в 1 млн 106 тисяч рублів. Євген Ашкеназі залишає по собі статок вже близько 5 млн рублів (тобто за три роки примножує батьківський капітал майже вп'ятеро). Незадовго до революції майно фірми Ашкеназі оцінювалося у 5 млн рублів, а капітал, вкладений у банки, становив 2 мільйони. На 1911 рік загальний обсяг майна сім'ї Ашкеназі оцінювався майже у 25 млн рублів.
Проживала сім'я Ашкеназі в чудовому особняку Маріні на Миколаївському бульварі. Тут же був прибутковий будинок, що виходив у Воронцовський провулок. Контора Торгового дому розташовувалася за адресою «Воронцовський провулок, будинок Ашкеназі». На щастя, обидва будинки збереглися.
Повний перелік нерухомості Ашкеназі в передреволюційні роки примушує згадати: іноді вислів «вони володіють половиною міста» – не вислів, а факт. Так, родині Ашкеназі належали: будинок на Миколаївському бульварі, 3, три прибуткові будинки на Княжій вулиці (№№ 6, 8 і 10), прибуткові будинки по Різдвяному пров., 5, на Ніжинській та Коблевській, два магазини, завод на Пересипу, розкішна дача на Французькому бульварі та маєток «Мамшок» у Євпаторійському повіті Таврійської губернії.
Нам не відомо, яких політичних поглядів дотримувався Зігфрід Ашкеназі та як він сприйняв державний переворот у лютому 1917 року. Однак революційний романтизм явився йому в реальному грошовому вираженні – у розмірі 901 тисячі рублів, які "службовці банкірського дому М. Ашкеназі" віддали на так звану «Позику свободи» в 1917 році. У комунальному господарстві Одеси утворився тоді величезний дефіцит грошей. От «Позика свободи» і передбачала покриття цього дефіциту добровільними пожертвуваннями свідомих громадян. Звучить начебто навіть розумно... Але в результаті ініціатива перетворилася на черговий спосіб пограбування.
У 1919 році сім'я Ашкеназі назавжди залишила рідну гавань – Одесу, влаштувавшись у Франції. З революційного шторму сімейний фінансовий корабель вийшов добряче пошарпаним, та вціліло головне – рульовий та команда. І Зігфрід Ашкеназі, який мав бездоганну ділову репутацію в Європі, успішно продовжив банківську діяльність.