Вогнетривкий підприємець

Густав Берндт (1844-1903)

Не довіряйте надто веселим одеським письменникам! Бо якщо почитати їхні твори, то складеться таке враження, ніби одеські підприємці від початку часів тільки тим і займалися, що віддавали гроші аферистам, злодіям та грабіжникам. У той час як найстрашнішим, невблаганним і найбільш жадібним грабіжником було звичайне полум'я. Але ж про страшну пожежу не складеш веселої байки чи пісеньки – кумедного тут замало. 

Однак навіть у вогненебезпечному ХІХ столітті цінні папери та гроші можна було сховати у вогнетривких касах, а підступне пічне полум'я – за герметичними дверцятами. Виготовляв ці товари одеський купець Густав Берндт. 

Цей німець-лютеранин закінчив Політехнічну школу в Ганновері, після чого зібрав речі та й переїхав собі до Одеси, де 1876 року заснував виробництво. Виготовляли на його заводі вкрай необхідні одеситам вогнетривкі каси, сталеві та слюсарні вироби та пічні дверцята. А також машини для подрібнення та розтирання олійних фарб, какао, мигдалю. А ще – зручні садові лавочки на металевих ніжках, залізні меблі, колеса для плугів та інші корисні речі. 

Чавуноливарний завод з фабрикою залізних меблів Берндта розміщувався на Майстерській, 48, в будинку Бабошкіної, котрий Берндт придбав десь після 1875 року. Ця адреса лишалася незмінною весь час існування заводу Берндта. Змінювався тільки прибуток.

Станом на 1887 рік на заводі працювало 18 робітників, обсяг річного виробництва – 30 тисяч рублів. 1909 року на заводі працює 62 робітники. Річне виробництво сягає 58,5 тисяч рублів.

1899 року магазин вогнетривких кас, залізних та гнутих меблів Берндта розміщувався в будинку Леслі на Катерининській, 30, навпроти католицької церкви, на другому поверсі. Під ним, на першому поверсі, містився склад, на якому зберігалися для продажу велосипеди, дитячі візочки, залізні печі та інший товар. Тут же поряд було і пакувальне відділення.

До речі, якщо вже почали про полум'я... Ця біда не оминула і самого Берндта. Вранці 31 травня 1899 року в пакувальному відділенні магазину спалахнула пожежа, що знищила чимало товару. Схоже, не вісь він був однаково вогнетривким. Після цього магазин Берндта перемістився на Рішельєвську, 15, де розміщувався до самої  революції.

Вже в одеський період життя Густав Берндт познайомився з молодшою на 14 років Павліною Еренфельд, уродженкою Кишинева. Вони одружилися 1877 року, мали чотирьох дітей і провели разом решту життя.

Густав був не єдиним Берндтом, що перебрався до нашого міста. Його старший брат Еміль Берндт із 1860 року теж мешкав у Одесі. Еміль Берндт також став купцем, але присвятив себе книготоргівлі. Його лавку можна було знайти на Дерибасівській, 16, у будинку Вагнера, з 1883 по 1901 рік.

Пан Густав Берндт був не з тих підприємців, що спочивають на своїх невеличких лаврах та відрощують пивні животики. Німецька душа потребувала дисципліни та спорту. Разом із братом Емілем він став одним із засновників Одеського гімнастичного товариства в 1880 році. Будівлю товариства, створеного за ініціативою Одеської лютеранської громади, було зведено прямо поряд із Кірхою. За високу мету взяли сприяння покращенню фізичного здоров’я молоді. 

Тут займалися не лише гімнастикою, але також фехтуванням, плаванням, ковзанкою. Не в останню чергу зацікавленість Берндта спортом була пов’язана із фізичним вихованням власних дітей. І це спрацювало: його син Еміль пізніше займався велосипедним спортом на циклодромі, що розміщувався на місці теперішньої Музкомедії, і входив до комітету Одеського товариства велосипедистів-любителів. Можливо, далися також взнаки спогади дитинства, адже велосипеди завжди можна було знайти в крамниці Берндта на Рішельєвській. 

Старший син Густава Берндта, Вільгельм, займався фотографією і з 1912 року приєднався до Одеського фотографічного товариства. 

1903 року Густав Берндт помер «після нетривалої, але тяжкої хвороби» у своєму будинку на Майстерській. Поховали його на Старому цвинтарі.

Виробництво залізних та чавунних товарів перейшло до вдови Павліни та синів Вільгельма й Еміля. 1912 року вони мешкали там же, на Майстерській, 48, і тримали торгівлю залізними касами на Рішельєвській, 15.

Тримали б і досі, якщо не вони, то їхні нащадки, якби не примхи історії - революції, війни, підозри, репресії... Вільгельм Берндт був серед 563 німецьких підданців, висланих з Одеси 22 жовтня 1914 року - про всяк випадок, аби не шпигували на користь історичної батьківщини під час війни. 

Однак фірма спадкоємців Густава Берндта не закрилася і продовжувала виробництво та торгівлю. Станом на січень-лютий 1918 року в одноповерховому будинку Берндтів на розі Майстерської та Розумовської шестикімнатні апартаменти займала вдова Поліна Берндт і діти — Луїза та Еміль.

Завод відібрали, перейменували, потім перейменували знов. Багато назв змінив він за минулі роки. У часи НЕПу (1926-1930 роки) завод орендувала артіль «Вулкан». Наприкінці 1930-х та у 1940-і роки він звався завод «Пожежогаз». У 1970-80-ті це був дослідно-експериментальний завод металогосподарських виробів. І пізніше, і тепер за цією адресою – виробничі монтажні підприємства.

Що відомо про родину Берндтів після революції? Їх спіткала типова доля німців України. Луїза та Еміль були депортовані на спецпоселення до Казахстану, до Одеси вони вже ніколи не повернулися.

Що ж залишив по собі в Одесі Густав Берндт — лютеранин, німецький підданий, власник підприємства та батько сімейства? Століття потому, що залишилося, окрім пам'яті та пожовтілих архівних паперів?

Дверцята. Знамениті та збережені в багатьох старих одеських будинках герметичні пічні дверцята від Берндта.