.png)
Олександр Заріфі
Олександра Заріфі можна цілком виправдано зарахувати до найуспішніших підприємців Одеси XIX ст. грецького походження, а його торговий дім — до найвпливовіших на ринку Південної України. Він входив до переліку купців 1-ї гільдії Одеси. Підприємницькою діяльністю Заріфі зайнявся на початку XIX ст. Оцінивши вигідне географічне розташування міста, Заріфі швидко зрозумів, що Одеса має славне майбутнє, і поринув у бізнес.
Завдяки невтомній праці та швидкому розвитку він досяг висот не лише в Одесі, а й у всьому південноукраїнському регіоні. Ймовірно, його заняття торгівлею почалося на початку 1830-х рр., і вже 1836 р. його підприємство входило до списку п’яти найбільших торговельних домів Одеси. Торговельні обороти з роками тільки зростали: якщо у 1836 р. експорт зерна сягав 86 991 руб., то у 1859 р. — 1 894 983 руб. Тобто, менш ніж за 30 років його обороти зросли майже в 20 разів. На 1859 р. у списку найбагатших торговельних домів Одеси він займав друге місце серед бізнесменів грецького походження, поступаючись лише Раллі. Заріфі можна по праву вважати частиною підприємницької еліти Одеси середини XIX ст.
Грецькі бізнесмени мали високі показники у торгівлі Одеси, контролюючи майже 26% торговельних оборотів міста на середину XIX ст. Уже наприкінці 1840-х років Заріфі стало тісно у торгівлі в Чорноморсько-Азовському басейні, і він вирішив освоїти Балтійське море. Для цього він і кілька партнерів приписалися до петербурзького купецтва і опинилися в 1-й гільдії. Незабаром почався експорт зерна, сала, льону та насіння льону через порт Петербурга. Спочатку оберти не перевищували 5% торгівлі через петербурзький порт, але у 1861 р. вдалося збільшити обороти до 15%. Це були значні показники для петербурзького порту, але вони не перевищували прибутки через одеський порт. Ведення справи в кількох регіонах суттєво забирало сили і час.
Щодо торгівлі через одеський порт, у Заріфі справи складалися позитивно між 1845 та 1853 рр. Його торговий дім мав стабільний прибуток у 10 349 руб. Конкуренти, як-от Раллі, об’єднувалися для успішного бізнесу. Раллі згуртував своїх родичів у клан, який захопив 18,6% експортного ринку Одеси. Заріфі діяв самостійно, досягнувши п’ятого місця у списку одеських експортерів. У 1856–1864 рр. греки контролювали 38,1% ринку Одеси з річними оборотами у 77 347 518 руб.
Успішно складалася і банківська справа Заріфі. Він утримував високу планку бізнесової активності до кінця XIX ст., але його спіткали кілька невдач. Наприклад, його ім'я згадувалося у справі банкрутства одеських купців Арона та Іцкі Кофманів, які заборгували 6364 руб. Справа почала розглядатися через те, що купці 3-ї гільдії не змогли вчасно розрахуватися з боргами. Брати Кофмани порушили строки постачання і збанкрутіли, але винними вважали підрядників. Суд дозволив розрахуватися з боргами родичу Кофманів, а якщо не вдалося — продавати їх майно з аукціону. Заріфі був серед кредиторів. Чи вдалося йому отримати борги, достеменно не відомо.
На межі 1850–60-х рр. Заріфі почав здавати позиції в торгівлі через одеський порт, і до 1864 р. його обороти знизилися до 7 402 324 руб. Єврейські торговці зайняли перші місця серед зерноторговців, контролюючи 58,3% зерноторгівлі через одеський порт, тоді як греки перейшли на другі місця, і їх активність наприкінці століття почала зменшуватися.
Про сімейне життя Заріфі відомо мало. Відомо, що він породичався з братами Вальяно, власниками комерційного дому «Брати Вальяно». Родина Вальяно мала тісні стосунки з політичними діячами і королівським домом Греції. Марк Вальяно був одним із найбільших зерноторговців не лише Одеси і Південної України, а й на міжнародній арені.
Роль Заріфі у справі братів Вальяно залишається невідомою, можливо, їх пов’язувала торгівля і контрабанда. Заріфі не згадувався у списках обвинувачених. Відомо, що брати Вальяно мали пристрасть до азартних ігор, найчастіше вигравали великі суми грошей і зневажали інших грецьких підприємців.
Заріфі зробив значний внесок у розвиток торговельних операцій через порт Одеси та банківської справи південноукраїнського регіону. Він відзначався стабільністю у провадженні фінансових справ, незважаючи на деякі невдачі.